Я сьогодні раптом зрозумів, що означає Його слово "Я поставлю тебе над народами".
Зрозумів, чому Він вклав у моє серце таку нетерпимість до усіх мовних більшостей, і більш за все до росіян. Бо Він саме цього від мене і добивався: щоби я боровся за права національних меншин, боровся проти мовної дискримінації одного народу над іншими. І саме це я і роблю, прямо зараз. Захищаю їхні права.
Тобто, Він мене не поставить колись над народами, Він уже поставив мене над ними. Поставив над ними для того, щоби я піклувався про них. А я уже піклуюся. Я це уже роблю, уже виконую.
Значить, це уже почалося. Ось воно: це настало. І сьогодні я це нарешті усвідомив, зрозумів. Його пророцтво для мене нарешті відкрилося, у своїй повноті. Ось воно: уже відбувається. Ось воно: уже початок. Далі буде більше, ширше, і вище.
Савченко? Вона зробить лише те, що повинна, і не більше того. Тобто, її заслуга лише у чесності дотримання Закону. Але настане день, і вона теж встане на коліно, щоби попросити мого благословіння, мого захисту. Тобто, вона теж буде піді мною. Бо і вона з народу. А піді мною - народи. А я - батько їх. Пастух. Посередник між Богом і ними.
А я думав, це якось інакше почнеться. Точніше, я 12 років узагалі не міг зрозуміти, як саме воно буде. Розумів лише, що сам я безсилий щось вдіяти: моє здоров'я підірвалося, а отже, я сам потребую піклування та опіки.
І вона буде. Не знаю ще, як саме, але буде точно. Бо мені Бог обіцяв, що я буду баловнем. Що я матиму усе, що забажаю.
Навіть не вкладається у голові поняття "усе, що забажаю". Тобто, і гелікоптер теж буде, так? Так.
І це я говорю у той день, коли я сиджу голодний, і не маю навіть поїсти щось путяще. Сьогодні за увесь день посьорбав тільки ріденького горохового супу в обід, куди накидав сухарів, які насущив ще у 13-й лікарні, коли давали хліб. А то п'ю чай (гидотний і дешевий, але що робити, коли на добрий немає грошей), і намагаюся варити абрикосові ядра. Вони гіркі, їх багато не з'їсиш. Але відварюю у цукровому сиропі, їм по кілька ядер час відчасу, і сподіваюся, що гіркота отак уйде. І вона власне уходить, але не дуже. Коротше говорячи, я голодний і хочу їсти. А сам між іншим говорю тут, що в мене буде власний гелікоптер. До речі, я бачив нещодавно сайт, де продаються гелікоптери. Виявляється, вони коштують значно дешевше, аніж я думав раніше. По суті, вони коштують приблизно як автомобіль іномарка. Ну, може на трошки дорожче. Коротше говорячи, купити гелікоптер досить доступно. Тобто по суті - реально. Але для нього треба мати свій аеродром. І той аеродром - охороняти... Тому гелікоптери майже ніколи і не купують, бо у гараж гелікоптера не поставиш. Коротше говорячи, я хочу їсти, тому мелю що попало: те, що зараз мене повинно хвилювати менше всього. Але гелікоптер мене хвилює...
Виходить, це Божа воля у тому, щоби я хотів свого гелікоптера і мав його. Не автомобіль, а саме гелікоптер. Автомобілі мене не цікавлять чомусь. От абсолютно не цікавлять. Вони викликають у мене нудьгу і бажання позіхати. Бо на землі трясе під час руху, а мені трястися не можна, бо в мене хребет зламаний.
Але ж фішка не у тому, щоби стати багатим завдяки славі. А фішка у тому,що я зобов'язаний бути багатим, щоби було з чого допомагати іншим. Тобто, багатство, як обов'язок, примушує мене думати масштабніше...
Тобто, над народами Він мене уже поставив. Лишилося тільки влагодити формальності, і дати мені багатство, щоби моя посада над народами була офіційною...
Я чекатиму на цю подію. Я вже чекаю. Тато, Ти чуєш мене? "Чую", - киває Він задоволено, ховаючи у вусах посмішку. І Його посмішка підіймає мені настрій. Бо я починаю вірити.
Але волі у мене недостатньо: он, бачиш, який великий палець Ти мені дав? Недорозвинений, каже хіромантка. Хоча мені усі пальці на моїх руках здаються мені пропорційними. Або я просто звик до них, і не порівнюю їх з руками інших людей. Вони мене влаштовують такими, як є. І тим не менш, це точно знак, що мене треба балувати і пестити, а не випробовувати на міцність. Бо характер у мене уже не зміниться. А от душу терзати годі. Пора їй скуштувати ніжності та ласки... Їж, Армасику, зефірчику та халви Божої.
Амінь.
А зараз продовжу дивитися серіал "Золота орда" (2018). Цікавий серіал, вже 5-у серію дивлюся. Але суть не в цьому. Суть в тому, що і татаро-монгоську Орду Бог теж колись зненавидів, хоча вона здавалася могутньою і непереможною. Але - де вона? Стер її Господь. Отак і росіян Господь зітре, хоча вони і здаються самим собі непереможними. Але, їхня непереможність це міф. І Бог це доведе дуже скоро. Для того Він мене і поставив над народами, і скоро офіційно це зробить.
Історія, як завжди, повторюється, вкотре... Колись самим собі здавалися непереможними латиняни, і де вони?... А нещодавно увесь континент захопити намагалася Германія. Захопити увесь світ намагалися багато народів, але усіх їх Господь стер з лиця Землі якщо не дощенту, то принаймні затер так сильно, що ми сьогодні про них уже і не чуємо: живуть собі тихенько, і не показують свого носа.
Гордих і пихатих не любить Господь. От зухвалих - любить, а гордих - ні. Виходить, можна бути зухвалим і негордим одночасно. От як, наприклад, Савченко. Зухвала? Так. Горда? Ні. Або узяти мене: зухвалий? Так. Гордий? Ні. АБо якщо і гордий, то тільки у межах самозахисту власної гідності.
Ну, годі на сьогодні балачок. Піду далі дивитися "Золоту орду". Бо мені треба його подивитися.
26.08.2018, 18:12
Кар'ялонні