Я раптом зрозумів, чому ненавиджу отих усіх невиліковно хворих діток, на яких збирають гроші з усього світу. Бо то усе дітки москальських загарбників: Бог мститься їм за гріхи їхніх батьків та дідів. Тому діти і мруть як мухи, бо прокляті усіма народами ще давно, ще задовго до їхнього народження. За кров усіх народів прокляті, яку пролили москалі у часи Репресій.
Українські діти не хворіють, як видно, якщо на них ніхто не збирає гроші. І це не тому, що Україна, а тому, що україномовні батьки не збирають грошей для своїх україномовних дітей, а збирають тільки російськомовні.
Але якщо і трапляються десь українські діти (тобто україномовні), то в мені вони не викликають такої ненависті, як викликають москальські. До них у мене підсвідомо ставлення зовсім протилежне: українська дитина - Божа дитина, їй треба помогти. Вони не викликають у мене негативних емоцій, до них у мене ставлення рівне. Так само і про дітей інших народів. Вони благословенні, тому їх ображати не можна. І не тому, що вони діти, а тому, що не москальські, а діти своїх народів.
І коли це раптом відкрилося мені, то серце моє заспокоїлося. Я думав, що маю соромитися своєї ненависті до хворих тих діток, але чомусь не відчував сорому, відчував стійку ненависть. А тепер тільки зрозумів, що то не моя ненависть, а Божа. І не до хворих дітей, а до дітей москалів. Бо то через мене Говорить Бог. І Свої почуття Він вкладає у моє серце. Я лише провідник Його волі, посередник Його пророцтв.
Так склався ще один пазл у моїй свідомості.
26.08.2018, 13:53
Кар'ялонні