Президент зібрав прес-конференцію і заявив, що буде повністю міняти державний устрій. Тому, що досі уряд не приніс жодної користі. Всі журналісти звертались до нього дуже ввічливо, називали Паном Президентом та підлабузнювались. Він сказав:
- Я розумію, це традиція така, манери, але давайте говорити прямо, просто і без підлабузництва.
- Добре, - сказав один з журналістів, високий кучерявий хлопець в окулярах. - Скажи, як ти збираєшся з такою мордою країну підіймати?
- А що не так з моєю мордою? – спитав Петро Мефодійович.
- На жидовську дуже схожа, – сказав журналіст.
- А я і є єврей, – сказав Петро Мефодійович.
- Ну зрозуміло… - сказав журналіст, і більше в дискусії участі не приймав, а тільки інколи презирливо гмикав.
- Але я вважаю, - сказав Петро Мефодійович, - акцент треба робити на щасливих людях.
- А інших куди подінете? – спитали журналісти.
- А нікуди, - сказав президент. – Нехай собі ходять, це їх справа, нічого вже тут не поробиш… Хоча… чому це не поробиш? Щось поробити можна… Можна, наприклад, запропонувати всім іншим закінчити життя. Звісно, що добровільно. І не так, що люди будуть вистрибувати з вікон і кричати: «Та горіть ви усі в пеклі!», ні. Просто кожен нещасливий буде мати можливість прийти до лікарні та нещастя своє припинити. Це буде десь так виглядати. Лягає людина в лікарню, до неї приходять родичі та друзі, розмовляють, прощаються, згадують яскраві моменти і кажуть: «Ну, не вдалося тобі, але то нічого, так буває». А людина відповідає: «Так, не вдалося, але ви не ображайтеся, десь може якась помилка і була, але це життя. Будьте здорові!». Потім приходе лікар і кінець. Медикаментозний метод. Так ми дуже скоро зробимо країну щасливою. Важко радіти, коли біля тебе всі сумні ходять. Нас стане значно менше, це так, але всі ми будемо позитивно міркувати, і це значно наблизить розквіт нашої держави. Людина може стати кращою, але тільки в благодатному ґрунті!
- Гм… - гмикнув хлопець в окулярах.
- А що ви можете сказати про ВВП? – спитала одна молода худорлява журналістка с гострими рисами обличчя.
- Та що мені до вашого ВВП? – сказав Петро Мефодійович. – Я вам про одне, а ви мені про ВВП.
- А як бути з бюджетом?
- Та якось будемо, нікуди він не подінеться.
«Це не президент, це якась погань!» - сказала після конференції молода журналістка з гострим носом. Не дуже зрозуміло – зв’язані ці речі між собою, чи ні, але в майбутньому син цієї жіночки став п’яницею.