Петро Мефодійович зібрав усіх керівників, усіх міністрів, усіх депутатів та інших. І сказав:
- Я не знаю чим ви тут займалися до цього, але тепер ми цім займатися не будемо. Тим більше, що толку від вашої роботи зовсім нема. Ми почнемо розвивати нашу країну.
- За одну хвилину країну не розвинеш, – сказав хтось з міністрів.
- А ми будем не за одну хвилину. Йдіть собі, – сказав Петро Мефодійович і всі розійшлись.
Обід він провів так само. Поїв та поспав. Потім погуляв пустими коридорами, позаглядав в порожні кабінети і поїхав до дому.
***
Петро Мефодійович, свого часу, цікавився політикою, і навіть сперечався, і на вибори ходив, але, як виявилося, обов’язки президента він не знає. Не в тому смислі, що керувати країною, це зрозуміло, а в тому, що треба робити для покрашення життя. Тоді він став шукати відповіді в Інтернеті, але ще більше розгубився. Інформації було багато, але вся вона була нудна та марна. Так йому здалося.
Наступного дня він знов викликав всіх міністрів та інших і сказав:
- Ну що, пора починати розвиток.
Міністри покивали, та запропонували все те, що Петро Мефодійович вважав недієвим. День пройшов марно.
Тоді новий президент вирішив діяти самотужки. Видав наказ, в якому призивав урядовців не займатися дурницями, а розпочати будування нової квітучої країни. Всі керівники, у всіх кутках, прийняли це послання дуже натхненно, але образилися, сказав, що і до цього вони байдики не били, а вже будували. І зупинятися не збираються.