«Опанас Гаврилович прийшов до психолога зі своїми душевними
труднощами. Доктор дуже довго говорив розумні слова та
запевнив, що це обов’язково допоможе. Опанас Гаврилович
сказав: «Я одного не розумію, як усі ці слова можуть
допомогти? Я життя живу, а не слова». Психолог записав
щось в блокноті. До того як піти, Опанасу Гавриловичу
вдалося підгледіти – що ж він там написав? Він написав там
слова»
I
Одного разу Петру Мефодійовичу наснилось, що він став президентом. Спочатку він нічого не зрозумів та продовжував ходити на дачу, копатись на городі, аж поки за ним не приїхав кортеж чорних автомобілів та не відвіз до праці. Там його посадили в зручне крісло в просторому кабінеті і почали знайомитись. Це було дивно, але приємно. Петро Мефодійович посміхався, кивав головою, та підписував документи, які йому давали. Так діло підійшло к обіду. В їдальні він скуштував дуже смачну кашу та випив стакан молока. Потім секретар принесла ковдру і новий президент поспав на канапі. На цьому закінчився його перший робочій день.
Наступного ранку Петро Мефодійович вирішив їхати не до білого будинку, а поливати помідори. Щоб не псувати іноземні машини на сільських дорогах, він відправив свій кортеж по домах, а сам, як завжди, сів на автобус. На ділянці було все спокійно і тихо, за виключенням того, що його сусід, Дмитро Володимирович, дізнався із газети про нового президента і прийшов привітати. Гучно поставив на стіл пляшку горілки та сказав:
- Ну тепер тобі напевно можна, Мефодійович!
Петро Мефодійович вже багато років не пив і, як завжди, розгубився:
- Ну… звичайно що можна… але нащо…
- Привід-то який! – сказав Дмитро Володимирович.
- Я не п’ю, бо не хочу, а не тому, що нагоди не маю, – сказав Петро Мефодійович.
- А я гадав, що тобі здоров’я не дозволяє… – сказав Дмитро Володимирович.
- Здоров’я мені дозволяє, - сказав Петро Мефодійович. - Здоров’я ще нічого, але цю гидоту пити в мене нема жодного бажання.
- Так давай я тобі пива принесу!– сказав Дмитро Володимирович.
- А пиво це хіба не гидота? – спитав Петро Мефодійович.
- Ну ти алкоголь не хочеш, випий хоч пива тоді, – сказав Дмитро Володимирович.
- А пиво що, не алкоголь? – спитав Петро Мефодійович.
- Та скільки там того алкоголю! – сказав Дмитро Володимирович.
Так вони і пробазікали більшість дня.
Потім новому президенту подзвонили з роботи та запитали – коли він приїде. Він сказав, що вже не сьогодні, і тоді йому запропонували провести телеміст с виборцями прямо з огороду.
- Як ви відчуваєте себе на новій посаді? – спитав президента електорат.
- Настрій бойовий! – посміхнувся президент.
- А яку політику ви збираєтесь проводити?
- Я збираюсь продовжувати напрямок прогресу, та прямувати в позитивному руслі, – відповів Петро Мефодійович.
Коли новий президент їхав до дому і до автобуса зайшов якийсь п’яниця та почав чіпляти людей, то він раптом подумав, що ніякого прогресу, хоч і маленького, немає. Автобус проїздив біля звалища. У тому, що світить сонце та дерева шумлять, заслуги уряду ніякої. Це скоріш заслуга природи - світити та шелестіти в таких умовах. А в іншому, який тут прогрес? Тут треба щось робити.