Ось і минув пік літа. Я вижив, я пережив його. Значить, осінь я побачу, і довгоочікувану зиму теж.
Я вже встиг місяць відлежати у 13-й лікарні, і повернутися назад у лікарню №3. В 13-й, як потім виявилося, я опинився за особистим наказом чи то головлікаря лікарні №3, чи то за наказом Алли Дмитрівни, але в усякразі поклопотала вона, щоби мене прийняли саме там і саме у Неврологію, і мене, як привілевійовану особу, поклали у маленьку тримісну палату, з вихідом вікна на тіньок. Ліжко я, як завжди, вибрав знову коло вікна, і воно було розчинене настіж цілодобово. Мені там було добре. За увесь місяць, що я пробув у тій палаті, мені жодного разу не довелося рятуватися мокрими рушниками та олійкою: було достатньо терпимо, не дуже жарко.
Перевели мене разом з Ельзаміном, отож ми удвох і чаювали і варили їсти, з чого було.
А коли повернувся у лікарню №3, то виявилося, що Алла Дмитрівна цього разу дала наказ перевести мене з загальної палати (де стояло 7 ліжок) у маленьку тримісну палату, яка виходить вікнами тепер не на Південь, а на Схід і на Північ. Я вибрав те ліжко, де вікно на Схід, бо ліжко з вікном на Північ стоїть коло самого проходу: тобто об мої стільці усі спотикатимуться, та й тумбочки коло того ліжка не поставиш поруч, через неї теж доведеться спотикатися: іншими словами, ця палата призначена не на три ліжка, а на два, а там де стоїть ліжко, повинен би стояти обідній стіл, і вішалка поруч, але впхнули ліжко.
І хоча ця палата тепер припадає на тіньок, мушу визнати, що в цій палаті таки душно, і доводиться знову користуватися мокрими рушниками та спати у мокрій одежі. Але, слава Богові, пік літа уже минув, і мені на душі тепер спокійніше.
Перевели мене з 13-ї в 3-ю 5-го числа (чи 4-го? Вже забув). А минулого року саме 5-го серпня мене з 3-ї перевели у 18-у.
Що хочу сказати? Я живу і сподіваюся. Знайомлюся з новими людьми, Господь ось уже 10 днів підряд мене якось годує, і годує смачно та сито. Дякую Йому. От би мені кожен день так харчуватися. М'ясо, риба, молоко, овочі свіжі та тушковані, свіжі фрукти... Сьогодні їли пельмені та смажену картоплю зі смаженою ковбасою та салатом зі свіжих овочів. Було смачно, дякую. Вчора їли піцу та окрошку. Теж смакота. Одним словом, був ситий і задоволений життям.
Між тим пишу листи до Надії Савченко. Пишу від душі, усе підряд: то прошу допомоги, то зізнаюся у коханні, то розповідаю про свою біографію, про свої переконання, про свої плани. Пишу усе підряд, як близькому другові, хоча вона ще на жоден лист не відповіла. Але на душі спокій і упевненість, що все роблю правильно.
Головне, що пік літа проминув, і пора року повернула курсом на осінь. Осінь ще далеко, а я вже очікую на неї і виглядаю, подумки милуючись жовтогарячим та червоним листям дерев.
Що ще написати не знаю. Але схоже що я всерйоз закохуюся у Надію. Бо з думками про неї лягаю, і подумки до неї притуляюся усім тілом, коли збираюся спати. Подумки з нею мені солодко і спокійно.
Один раз навіть наснилася, нещодавно. В той же день я написав їй листа в якому описав свій сон. Це було 12-го серпня. Але лист про сон опублікую окремим постом,
щоби покласти в окрему теку зі снами. А зараз поки що ставлю крапку.
15.08.2018, 21:44
Кар'ялонні