Тєжка працє
Зараз, люде, багато людий їде на заробітки за кордон. Але вни ніц не знают, яка то, курва, фист тєжка працє. Но то я вам про то шось своє оповім.
Робив і Яків Кутовий там, але то було троха не в тім столітті.
То всьо сі відбувало у Варшаві, в самім інтелектуальнім районі міста - Праґа Полуднє. Типу Сихова у Львові чи Бані в Бориславі.
Стадіон столиці Польщи був тодий великім базаром і ходити по нім мож було лиш купивши пароль у відважних представників дніпровскої мафії.
Відбувалосі то просто. Ти йшов базаром, до тебе наближавсі немічний на вигляд курдупель* і питав:
- Скажитє пажалста, каторий час?
І, якшо ти був оленьом, то відповідав йому мовою запитуючого. Отоді починалосі завантаження твого мозку про то, жи ходити ту мож лише тим, хто знає пароль. Сто тисєч старими, або десіть новими злотими і ти щєсливий власник словесного ексклюзиву типу "я от Аліка с Кічкаса " або "Вадік с Амура в курсах". І всьо. Міг'єс ходити хоч цілий день. Тоті слова були настіки чорівні, шо діяли деколи навит через місєць.
Так от. Мундек, люде, був файний хлоп і майстер з него тиж був порєдний. Бо вмів і знав, шо тре затинкувати сирі курєчі єйці в стіну, якшо клієнт був гівно і платив раз на три місіці. Бо тодий насолода від запаху тухлих єєць могла роками супроводжувати господара та його гостей, якщо він, звісно, не додумавсі подзвонити майстрови з перепросинами і сплатити борг з відсотками.
Або взєти і вмурувати пусті флєжки в комин, оби клієнтові файно сі спало у вітряну ніч під вовче завивання.
Колєґі любили Мундека до нестями. І тому завше приділяли му багато своєї непереборної уваги.
Монтажна пінка в ранкових черевиках, випрані в гіпсі шкарпетки, дбайливо висушені колєґами над кальорифером і ше багато ріжних атракцій супроводжували будівельників ріжних народів майже кажного днє.
А єдного п'єтничного вечора, при коляції*, Мундекові кумплі хляли все, шо горит, ніби в остатній раз. Той тиж не любив їсти на сухо і тому ні в чім собі в той благий вечір не відмовлєв. І так сі стало, люде, жи троха не розрахував сили та й заспав за імпровізованим столом з піноблоку та кавалку гіпсокартона. Увиділи друзі, жи шановному колєзі вже добре та й віднесли го, п'яного в сраку, на другий поверх, де вклали на пінопласт, вкривши мінватою, би спав си спокійно до самого ранє.
Потім взєли дві двайцєтки* з-під снєжки, в єдно набрали води і повісили недалеко від колєґі, змордованого дрінками з пивом, продіравивши цьвоком. З него, ясний ґвінт, тононьков струйков потекла вода в тото друге відро. Утворивсі неповторний звук, шо фист сприяв бажанню сплячого, як чіп будівельника, якнайборше" випорожнити сечовий міхур. І похуй, шо Мундекові акурат сі снили голі баби на білім піску.
Ясно, жи за якийсь чєс, захтілосі му, м'яко кажучи, сцєти. Ображений за перерваний сон, Мундек, зірвавсі на рівні ноги, намацяв в темноті свої старі кроси і вже був готовий летіти на крилах до виходку, але ніц з того не вийшло. Бо справжні друзі з дорогою душею прикрутили його капцє до тирсоплити двайцітьма шурупами.
Мундек з розгону лупнув головов у відро, дбайливо висяче під повалов* і мало не перекинув нижнє, котре власне не давало му спати. Пошкрібавсі в потилицю, промовив короткий будівельний отченаш і вже, на босака, зібравсі бігти на двір. Але раптом осягнула го думка про "* а нєх ґо пєрун стшелі", бо там дощ, вітер, темно і страшно. Тому він сміливо викєгнув пуцьку і з полегшенням налєв надлишок організмової рідини просто у відро.
А з-під старих простирадел тим часом було чутно кінскій регіт його доброзичливців.
Ліквідувавши єдну проблєму, майстер шпателя і перфоратора зніс банєк на перший поверх з думкою, жи вилєє то паскуцтво завтра. Та й лишів го біля дверий сусідньої бригади, саме тої, в головах котрої і народилась славна ідея з експериментом над Мундеком.
А нарано, люде, нарід весело обговорював нічні пригоди. Реготали, шо коні в яблуках, смачно обсмоктуючи деталі, немов залишки вчорайшої тараньки та радіючи новому сонцю.
Але найбільше сі тішив наш герой, бо увидів, жи в тім самім відрі сусіди кипятильником нагріли води і акурат вмивали свої невиспані пашчі та іржали разом з усіма. Але Мундзьо, будучи добрим хлопом, вирішив не розчаровувати хлопаків і щиро привітавсі
- Честь, бригада! Як водичка?
- Люкс!,- відповіли ті і Мундек зі спокійною душею пішов сі готувати до роботи.
*курдупель - малий зростом
*коляція - вечеря
*кумплі - друзі
*двайцєтка - 20л відро з-під фарби
*якнайборше - чим швидше
*повала - стеля
* а нєх ґо пєрун стшелі - ну його впізду",