Провдивий друг
Пише Яків Кутовий у месинджер єдна кубіта, люде. Заходжу до неї. Симпотична, курва, шокапєц. Ноги, цицкі, вочи тиж мого розміру. Ну, думаю, най бде. Клоцаю "прийняти" і пишу, як завше:
- Шчіро вітам на своїм листку! Чи можу бути чимсь корисним в цім оберемку бздур людських?
А вона, так солодко:
- Привіт любий. Приємно сі познайомити. Маю надію, жи в нас з тобов бде хороша дружба. Звати ня Кайла. Жию в Оранджовій Каліфорнії. Фист хотіВ би знати хто ти такий...
Я троха припух. Мислю си, а чо кубіта пише "хотіВ би"? Але ніц, певне, то ґуґіль
так перекладає,- думаю.
А вна далі:
- Я, карочі, штатовскій жовнір, служу в 63-м омериканскім піхотнім полку при ООН в Афганістані. Ми тутка мир навязуєм всякими культурними методами. А ти звідки? Кіко тобі літ? І опше чим сі займаєш?
Я кажу:
- Та я механік душ люцкіх. А шо ти би'с хтіла увидіти в якости "хороша дружба", га?
- О,- каже Кайла,- то люкс, жи ти такий механік. Бо я вдова, жінка і сирота. А ви жонатий чи нє, бо мені тіко трийціть. А ше я одиначка в батьків. Пару років тому втратила чоловіка. Але від него в мене сі лишив син. Йому штири роки, але він вже вміє варити борщ. Я го лишєю самого в хаті, пишу записку, а він читає і варит. Тато мій тиж заштивнів недавно. А мама завернула кєди, як тіко я пішла до войска.
- Карочі, всє умєрлі ,- згадав я фразу з відомого фільму і відповів чистосердечно:
- Мені 82. Від позавчора я тиж сирота, бо мої діти лишіли ня самого, під деревом, посеред величезного парку і я навит не знаю, де маю йти. Добре, жи в мене є кубік Рубіка і українскє радійо "Промінь" з сусідної липи.
- О, то є гут,- пише Кайла,- тодий ти точно бдеш чудовим і прекрасним другом.
- А ти часом не шпигунка?- питаю,- Як нє, то давай далі про космічні кораблі у волошковім полю.
І вона продовжила:
- Ми з тобов сидітимем під липами, бдем баламкати ногами і ділитисі своїме життєвими історіями, би краще пізнавати один одного. Я хочу ті розказати єдну таємницю, як мому найкращому другови. Ти ж мене не здаш?
- Но то най бде. Ліпи свою таємницю,- кажу.
- Гаразд,- відповіла вона чистою солов'їною.
Далі пішла довга розповідь про то, шо повстанці по них стрілєют кажен день, незважаючи на всі культуральні спроби до примирення. І тому вна вже пережила аж три автомобільні бомбардування.
- Бігме, так і написала, люде: "на нас щодня падут автомобільні бомби".
О! І одного разу, під час рєтувальної місії вни сі зашпортали об сейф, в котрім було купа повстанскіх гроший.
...Мабуть, поки не прийшли омериканці, мєстні за них купували си ґівери, кубіт і всяку іншу благодать,- думаю.
Но а після того, як той скарб поділили, Кайла получіла 4,5 (штири і пів) мільйона зеленими. І типерка мусит найти якогось оленя, типу мене, жеби бусом або кльовов поштов переслати на зберігання. Ну, а я за то бду мав трийціть відсотків.
- Не зле! Поставим си банкомат ПриватБанк на сходовій клітці. І шоб двайцєтками видавав, нє?- відповів я і пішов дзвонити до Сірьоги Афганця, друга дєцтва.
Але омериканка не замовкала:
- Я виджу вас, як на флюроґрафії, шо ви є фист чесний хлоп. Тому дайте ми своє прізвище, ім'я по батькови, тіліфон, адрес, елєктронку, розмір чобіт і колір вочей. І беріт ня за сестру чи, навит, дружину. Бо ми створимо фонд і бдем з него інвестували наліво і направо по всій вашій Неньці. А, як тіко обстріл сі скінчит, я рєзко імігрую до вас до хати і перестану врешті бути солдатом. Довайте ваші дані!,- кричала вона, як ранЕна.
Після такої палкої промови я не витримав:
- Ясссррррав посеред міста! Чекай, кубіто, не так скоро. Я ж ті вже пояснив.
- Карочі такво,- кажу після деякої павзи,- колєґа мій в Афгані має колєґу. Звати Мухамадаїл-Жах. Він там контролірує торгівлю урюком в одному з передмість Кабула. Там всі про него знают. Но то знайди го і він ті всьо оповість, шо робити і де йти, до міліметра. Але мусиш вдіти на себе куфайку, ватні сподні,валінки, а зверха на тото - бікіні. Скажеш му пароль: борівки, не афени*! А відповідь - майтки з жєлави*. Запамітай то всьо і видали всю переписку, би, бронь Боже, якісь пуштуни не прочитали. Всьо. Йди шукай.
- Но то ви готові ми помочи, чи нє?- писала моя добра коліжанка.
- От, чьо я такий недобрий,га?,- блиснула думка в моїм банєку і змусила мене заповнити її анкету, де вказав контакти всіх бідних верств мєстного населення. Наклоцав їй тілєфон міського голови, елєктронку водоканалу, розмір талії головного лікарє замість номеру рахунку і адресу начяльніка жеку. Ну і ПІБ - дружини голови СБУ. Най їм щастить.
Потім перечитав'єм то всьо знову, люде, і згадав, жи моя Ядзє перфектно володіє мистецтвом Літаючої Пательні! Тому, для власної безпеки, видалив переписку гет.
*борівки, афени - чорниці
*жєлава - кропива
*майтки - труси