Прикордонник звично сидів на дереві і ножом длубав нотатки на стовбурі, змордованому багатьма поколіннями солдат. Послання майбутнім жовнірам виглядало до жаху банально: "дмб-2019", "Люба+Ростик", "Віра пізда" та інші, не менш інтелектуальні слова, вірші та афоризми.
Після того, як жителі Неньки отримали свободу пересування не тіко в рамках совєцкого союзу, але й далі на захід, життє на цій заставі змінилосі кардинально. Нелегального руху майже не було, тіко санкціонований начяльством контрабас деколи порушував спокій вартових. Але то було завше за пляном, в певний день і чєс. Але стати на посту тре було всьо їдно.
Раптом біля дороги, поблизу огорожі з колючого дроту, зупинилось елєґанцкє червоне авто. Звідти, матюкаючись та розминаючи застиглі кості, вийшли двоє туристів ріжної статі.
Ростик перестав шкрібати дерево і зацікавлено втупивсі в бінокль.
Мандрівники витєгли з торбів єдзенє, розклались і зачєли жадібно го поглинати. Шовдарьом запахло так, шо у воїна на дереві почалосі інтенсивне виділення слюнів. Спочатку вни були довжинов з порєдного хробака, але згодом досєгли колін. Ростик, а так звали воїна, подумав, шо з тим тре шось робити і запхав в шнобель листки з дерева, на котрім сидів. Це троха перебило запах.
- Добре, жи'м на смереку нинька не поліз,- з усмішкою подумав воїн.
Туристи поїли. Хлоп викєгнув дзиґар, а кубіта зачєла здоймати сподні:
- Кубаааа, я хочу пісяти!
- Ядзю, як ті не встид? Відойди троха далі і сцяй. Отамво, в корчі,- голосно гаркнув хлоп з косов на голові.
- Та йой, Куба! Ту і так нікого нема в радіусі п'єтьох кільометрів!
- Але ж, курва, ту кордон з Еуропов за підисєть метрів. Тобі не встид бде, як тя якийсь угорець увидит?
- Ніби вни голої сракі ніґди не виділи,- чотко відповіла Ядзє.
Жовнір перевів бінокль в бік кубіти. Та все ж відойшла від авта зо двайціт метрів і поволи зачєла розшпиляти джінси. Довго вовтузилась з блискавкою. Врешті сподні поволи зачєли сповзати вниз. Біла дівоча дупця смачно визирнула з-під тканини, а Ростикові слюні розтєгнулисі ше більше і вже звисали над самісіньков землев. Під ними зібрались мурахи, які плескали в долоні і нагло намагались там застрибнути. Раптом почувсі тріск, в очах потемніло, вирубавсі звук і урвавсі фільм. Остатнє, шо він видів, то яскраво червоні мереживні стрінґи. Стало темно, зимно і слизько...
...Від різкого запаху вудженини в голові розвиднілосі так само знинацка, як і потемніло від червоних майток. Воїн лежєв на земли, в шмарклях і слюнях, а над ним стояв хлоп невідомого віку і інтенсивно махав кавалком шовдарє біля ростикового писка.
- Вибач, хлопе, нашатиря зи собов не маю. Але мусів'єм тя якось обудити. Куба!,- посміхнувсі хлоп і простягнув руку.
- Чєґєвара?,- Ростик си згадав, шо на "гражданці" в него була футболка з хлопом в баретці. Але цей був без неї, натомість з косов.
- Курвасрака! Я - Куба! Кутовий! А ти, хлопе, тіки шо ся йобнув з дерева. Но і як тя звати, воїн?,- продовжив рятівник.
- Ааааа, я - Ростик.
- Хіба командір тя не вчив, Ростик, жи не мож по березах лазити, бо то фист підступне і крихке дерево?
- Та то я сам тамка виліз, но бо високе. Файно видно.
- І шо'с там увидів, йолопе? Ядзю двисі,- звернувсі він до кубіти,- шо твоя дупа наробила? Дерево сі зломило, вартовий кордону мало сі не зАбив. Троха бракувало, би'змо втратили незалежність держави через твої принади,- реготав Куба.
- Но та напевно! Ше скажи, шо ше троха і війна би сі зачєла через мою сраку?
- А, нє? В тім життю всі війни через бабів!