Вчора, - це значить, після відвідин Світлани Набойченко вдень, - лягаючи вчора увечері, я ридав, молячись тільки про одне: "Я хочу додому, у Фінляндію". Мені немиле тут в Україні нічого. Мене тут нічого не тримає. Я навіть на вулицю не хочу виходити, не хочу показуватися людям на очі. Я не хочу бачити навколишній світ, не хочу бачити що де і як, не хочу бачити людей.
Світлана мені сказала: "У тебе глибока депресія, це видно неозброєним оком". Я не сперечався: "Так, я знаю, що в мене депресія".
Вона намагалася підтримувати Олю: "Що це за пастор, який лежить і не балакає. От спершу почни говорити і ходити, повернися до нормального людського життя, а вже потім будеш пастором". Я усю цю маячню пропустив мимо вух. Бо я чудово розумію, що є речі, які я зроблю лише коли позбавлюся причини депресії, а є речі, які позбавлюся лише після лікування. А є речі, яких я навряд чи коли позбавлюся, бо вони невиліковні. Тому шантажувати мене оцією мачнею - це не найкращий спосіб вивести мене з депресії та повернути мене до життя. На голимий шантаж я не ведуся. Що вище моїх сил - те вище моїх сил. Гвалтувати своє тіло я не буду: бо Олі легко сказати "Вставай", але памперси на мені вона міняти не буде, коли мене паралізує в ковбасу.
Я буду продовжувати робити те, що можу робити. Що вище моїх сил - того я не робитиму.Незалежно від того, що в голові у Олі, і на які міри вона готова піти, щоби мене підняти. Та ще й Аллочка в останній день, коли мене 3-го числа переводили, сказала, що переведе мене у хоспіс, якщо я не встану і не буду сидіти.
Остогидли мені ці шантажі. Бити вміють усі. А морально підтримати - нема нікого. Тим паче нема нікого, щоби реально вирішити проблему. Якщо грошей на операцію нема - значить, я симулянт, обійдуся і так. Остогидла мені ця політика. Якщо я бомж - значить, придуряюся. Якщо за мене немає кому заступитися - значить, у хоспіс мене. Якщо не говорю - значить, я не можу бути пастором.
Боже, як же мені остогидли ці ідіоти, які тільки бити вміють. І ще й подають це з таким виглядом, ніби роблять мені добро, і я повинен за це дякувати. Забери мене, будь ласка, додому, у Фінляндію. Мені тут в Україні нічого не миле.
19.07.2018
Кар'ялонні