Ні снігу, ані слів іще нема отих,
яких чекаєш понад все.
Уже немає листя
та і траву побив мороз
і почуття засохли,
як кактус, якого десять літ не поливали...
Є довгий вечір, кіт, горнятко кави, кілька книг.
Є Skype, e-mail, але laptop сьогодні не вмикаєш,
бо сиплеться пісок
і дзигарі "тік-так",
і хочеться побути поза часом...
Бо сиплеться пісок, бо змовкли всі страхи.
Бо тонуть дзиґарі у піні золотій.
Постій! Це ти? Ми бачились тоді і там то.
Ти пам'ятаєш?
Ні. Ви обізнались. Лиш поглядом ковзнув.
І згорблено пішов. Це ж треба!
Не згадав чи не схотів признати?
То нащо я ношу цей каталог імен, облич, вечірок,
поїздок по гриби, походів за водою?
Таке життя. Коби ж то знав,
то викинув давно цей битий файл у кошик.
Ми зустрічалися не тут, не в цьому світі.
Нейронні сіті наші там переплелись
На тій планеті, яка нас вабить мало не щоніч
Ми в снах на ній живемо.
І навіть часом помічаєм на обличчях
засмагу нетутешню, дивлячись в свічадо.
Таке життя.І скільки тих світів,
що в нас переплелися?