Солодка ніч. Солодкі сни. Спочинь, засни...
Хай знову сняться: суцвіть весняна повінь
і грона зір, і Овен, що зачепився рогом за одвірок клуні,
і ця забута Богом дорога Звіра,
що янгола покликав в поміч.
І ця наївна віра, що ти зі сну прокинешся
у світ новий
Чарівні сни. Чарівнодення добу химерно поділило.
Ти спиш і набираєш в мозок сили
щоб знов пірнути у щодення
і Світ хоча б на крапцю, на дещицю
змінити
і животворної водиці відпити з Джерела Святого.
"Усе від Бога" - приймаєш ти на ніч молитву.
В одежу променисту вбираєш душу та відпускаєш:
йди, небого, в серпанок, що займається на сході.
В природі все доцільно, все доладу.
Цей дощ, цей грім, ця влада розуму, зашитого в інстинкти,
що проявляється у поведінці грибів, дерев, комах.
Послухаймо, що написав нам Бах, Сольєрі, Моцарт і Бетховен.
Невже цього замало, щоб усвідомити нарешті,
що ми, у цьому світі нетутешні, повинно берегти його зінично,
сердечно, позачасово і вічно?
Десь там лишилася на споді бурштинова краплина в чаші золотій.
Їй ти присвячуєш години споглядання, уява вимальовує єднання
на тій, на іншій стороні...
Ні ти не думай, все нормально!
Малюй пастельно чи гуашно, чи аквареллю по воді.
Дістанеш в подарунок повість на глиняній табличці
Ти пам'ятаєш як читав її тоді?
Послухай звук дощу.
Вже відгриміло. Капця граду впала.
Біжить вода по ринвах, водостоком у струмки
Під лопухами поховались квочка та курчата
Та слухають цей дощ і сплять
і видять сон. Зайди до нього.
Там - інтересно. Ось побачиш
Я не обманюю. Засни.