Я ніби-то не збирався йому писати, а потім не втерпів і написав свою думку про існування чоловіків-олігофренів, - до яких відношу і Макса, і Афоньшина, і Меганича, і його самого, неспішно розвиваючи свою думку протягом хвилин 30. І він не втерпів, з'явився досить скоро, і деякий час читав написане, і потім в 19:34 заявив з переможною позою: "Для чого ці безкінечні тексти, ахах", і додав, що він мене не тримає, і мені не слід розраховувати на те, що він мене колись буде тримати.
Я відповів йому, що якщо йому мої тексти обридли, то хай так і скаже, я одразу відлипну. А ще краще хай відправить мене у свій ЧС, для вірності. Щоби позбавити себе від необхідності читати їх.
- О боже, "позбавити від необхідності", ахах. Такого драматизму я не винесу. Придумали собі проблем на рівному місці)))
- Ви захищаєтеся якось по-дитячому. Таке враження, ніби я Вас чимось насправді отут образив.
- Страшно образили
- Горіти мені в пеклі.
- Значить не просто так пальчики свої мучили. Радійте тепер
- Дитина.
- При чому ще й не сама бідна. От така от несправедливість
- Мелете ху*ню... І це - чоловік зі стажем одруження 7 років?.. Не брешіть. Ви ніколи не були одруженим.
- Не читайте - тут демократія. Знайду інших)
- На здоров'я. Тільки кого Ви знайдете? Люди зі стажем одруження Вас читати не будуть, бо Ви мелете ху*ню. А люди без такого стажу - Вас не будуть читати, бо вони самі мелять ху*ню. Їх Ви й самі не витримаєте довше двох годин. А зі мною - не припиняєте спілкування уже третій тиждень.
- Я Вас блокувати не буду. Ви завжди можете піти добровільно
- Дякую, що нагадали. Якраз в дусі вічного підлітка. Ви ніколи не були одруженим, не треба мені вішати локшину. Я не відчуваю в Вас стажу спілкування.
Отже, цього разу його спершу пробило на легковажне "ахах", - але зрозумівши, що впіймався на брехні, він перейшов на атаку:
- Чим Вас в дитинстві так образили що для Вас підлітки все якось не дотягують? Боїтеся що з вас на тому кінці насміхається дитина? Нічого страшного тут нема.
Це правда, в мене і справді нічого нема, - зізнався він.
Через 7 хвилин, він:
- У Вас забагато вільного часу і бажання аби графоманити цілимии днями. Зрозумійте мене правильно - я не маю бажання і часу на стільки вкладатися.
І от, приблизно в такому дусі, ми загалом проспілкувалися рівно три години поспіль. В іронічній позі він тримався приблизно годину, але непомітно посерйознішав, заспокоївся. І почав натякати на свої почуття:
- Ви перестали довіряти людям. Не всі такі сволоти
- Абсолютно помиляєтеся. Навпаки, я довіряю людям навіть більше, аніж Ви можете уявити. І Вам в тому числі.
- Хтось, може я, полюбить Вас, а Ви розіб"єте йому цим серце
- Я нікому серця не розбиваю. Усім, хто мене любить щиро, я відповідаю взаємністю.
- Нікому крім одного маленького хлопчика...
- Усім без вийнятку. Я ніколи не відмовляюся від додаткового досвіду.
Але й не повторюю один і той же досвід.
- Ваш досвід занадто жорстокий. Та й відповідаєте Ви всім підряд. Може я помилився.
- Відповідаю усім підряд, але кожному по-своєму. Для різноманіття.
- Такого досвіду я не хочу - він занадто ммм... обширний.
- Помиляєтеся. Чим більше цієї обширності, тим цікавіше жити. Авжеж цікавіше, аніж сидіти в своїй раковині.
- Цікаво не значить правильно. Думаю є багато людей з таким "цікавим" життям, але чи кожне Ви захочете повторити?
- "Але й не повторюю один і той же досвід."
Далі він посерйознішав ще більше, і перейшов на недовірливі кпини:
- Маячня
- Аргументуйте і приведіть приклад. Або принаймні розкажіть, як Ви це собі уявляєте.
- Героїн, убивство своїх дітей, війна, кіднепінг і т.д.
- М-да. Фантазія у Вас бідна. А щось іще у Вас в запасі є, для прикладу?
- Беріть що даю і не перебирайте
Очевидно, що йому кортіло знати про мене якнайбільше. Хотілося знати про мене щось погане, а не тільки хороше. А це що означає? Правильно: закохується насправді. Намагається боротися зі своїми почуттями шляхом негативізму, через призму чорних окулярів. Я не став обілятися, а запросто підтримав гру:
- Гаразд. Якщо так - то скажу наступне: усе перечислене у мене було, і можете додати сюди ж тюрму, психушку, пограбування квартири, замах на життя, аферизм з документами, перевдягання, жебрацтво, ... якщо щось пригадаю, то додам. Але не в цьому смак досвіду. Хоча звісно, і він був корисний. Але не настільки, щоби захотіти повторити.
Вислухавши мою коротку похмуру сповідь, він задумливо написав:
- Як добре що Ви більше не можете бігати. Значить Христос є і він любить нас.
- А! Ще алкоголізм. Додайте до списку. Так, добре, що я не ходжу більше. Я теж радію цьому. Хоча мені ніхто не вірить. Не можуть зрозуміти, як може радувати каліцтво. Суїцидальні спроби додавати?
- Здоров"я кажете не дуже? Це добре
Далі я почав розказувати про позитивні зміни, які сталися зі мною завдяки каліцтву, і додавати ще деякі негативні штрихи до свого минулого образу, порівнюючи себе минулого з собою теперішнім. І тут він почав дещо підозрювати: що я згущую чорні фарби та кепкую з нього. Тому недовірливо кинув:
- Бравада.
- Вважайте як Вам зручно. Але в мене дійсно була своя банда підлітків. І ми крали черешні в чужих садках. А ще мені подобалося залазити їм у труси і мацати яйця.
- Чикатило б мабуть обісрався побачивши Вас на черешні. УУУУУ... Зловещее преступление на крыше, у-у-у-у
- Та страшне. Я зараз всцюся.
Було остаточно зрозуміло, що я фарби згущую, і що кепкую з нього, наговорюючи на себе неіснуючі злочини. Бо насправді, якщо усе це і мало місце в моїй біографії, то було зовсім не так, як я виставляю. І він дав мені зрозуміти, що здогадався про це. Тому чорний образ про мене намалювати в уяві йому не вдалося. Відповідно це відобразилося і на його настрої. І останню годину він уже був тим, яким і зазвичай: розпитував прискіпливо про мій справжній характер, про мої справжні обставини, намагаючись подати свої розпитування під соусом перфекційного недовір'я. Втім, він тепер був дійсно щирим. Самим собою. Спокійним, розсудливим, трошки саркастичним, і трошки сумним. Почав похмуро жартувати про мої суїцидальні спроби: "Ви рано здалися. Продовжуйте експериментувати. Тазик з водою, розетка...". А потім, коли я сказав, що мені останнім часом почало подобатися жити - з сумом зізнався про свою занижену самооцінку, натякнувши на те, що образився на мене за ті мої вчорашні слова, коли я обізвав його "біо-сміттям":
- Мучитися тут серед тупих овочів яким до Вас як до Китаю рачки? Не смішіть мене
- Кого Ви називаєте овочами? До речі, дивлячись, звідки до Китаю починати повзти.
- Прямо з палати
- А палата в якій країні? Може, та палата неподалік від китайської стіни.
- 99% бездушних брехунів які не люблять дітей. Чи які жмуться на Тимурчика, чи ще на щось)
- Ви вважаєте, що якщо людина не любить дітей, то вона бездушна, і навпаки, коли любить їх, то вона душевна?... Абсолютно помилкове мислення. Ті самі люди люди люблять вважати себе добрими на тій підставі, що вони добрі до тварин.
Але це не так. Бо люди, які добрі до тварин, насправді добрі ТІЛЬКИ до тварин. На людей їхня доброта не розповсюджується. Так само і про дітей, точно те саме.
- Через те я і не оцінюю себе сам
- А я себе оцінюю. Я не люблю дітей, бо я всю любов віддаю дорослим. І я не люблю тварин, бо я всю любов віддаю людям. А більшість людей навпаки. Вони люблять дітей, а дорослих - ні. Вони люблять тварин, а людей - ні. Тому я не вірю в доброту тих, хто любить дітей та тварин. Вони все віддадуть за порятунок хворої дитини, або на підтримку притулку для тварин, але ломаного гроша не дадуть за те, щоби допомогти дорослій людині, яка втрапила у біду.
- От- Ви всерівно нічого не зміните. Для чого Вам їх терпіти?
- Я їх і не терплю. Я взагалі нікого не терплю. Я або люблю, або ігнорую.
- Ще й сидіти на їх шиї і намагатися повчати? Сізіфів труд
- А я когось повчаю? Ні. Навіть і не намагаюся. Я взагалі ні з ким не сперечаюся.
- Звичайно ні. Просто нав"язуєте свою точку зору що правильно, а що ні. А так ніяких суперечок, звичайно
- Нав'язую? Якщо так, то Ви повинні бути вже прив'язаним до мене. Ви відчуваєте себе прив'язаним до мене?
- Це тут ні до чого. А нав"язування вистачає. Хоч Вам і не хочеться цього визнавати)
"Це тут ні до чого"... І знову він не сказав: "Ні, я не прив'язаний до Вас". Тобто, по суті зізнався: "Це є, але це тут ні до чого"... Я зробив вигляд, що не звернув уваги:
- Приведіть приклад, щоби не бути голослівним.
- До Вас би дослухались якби у Вас були вагомі досягнення. А так нема доказів на практиці. А "вчителів" і під парканами вистачає.
- І все ж, приведіть приклади.
- Ваші повторювання того що правильно\неправильно робити і є нав"язування. Одного Тимурчика не раз впарювали. І такого було багато. Не хочу повторювати те що Ви і так прекрасно знаєте. Лінь
- Тобто, мені вже заборонено переживати за Тимурчика вголос? Треба фільтрувати базар?
Значить, історія про Тимурчика все-таки не дає йому спокою... Я розвів руками:
- Вибачте, але мені звичніше говорити саме те, що я думаю. Якщо я думаю про Тимурчика - то я про нього і говорю. Це природньо.
- В першу чергу це було саме нав"язування. Все інше - потім
- М-да. Ну що ж. Винувата так винувата. Якщо я нав'язливо про нього думаю - то вже вибачайте.
- І при чому тут "можна"? Це констатація
- Та я й не відпираюся. Навіть прощення прошу.
- Для чого?
- А хіба Ви не це хотіли почути?
- Мені не це треба
"Не це"... Тобто, йому треба не вибачення.
- А що Вам треба?
- Ставити галочки
- І? Поставили купу галочок, згідно кількості Ваших галочок - я в гріхах як в шовках, прощення мені нема, горіти мені у пеклі. Що далі? Ви знову робите те саме: критикуєте. І нічого не пропонуєте взамін. Жодного вирішення проблеми.
Троль нахмурився:
- ой, пардон. Продовжуйте
- Жодної ідеї. Живете негативізмом, і як отой навозний жук, усюди шукаєте гімно. Ви хоч що-небудь світле бачити здатні? Питання до Вас особисто.
Цілих дві хвилини він мовчав... Потім спробував перевести на жарт:
- Ви себе недооцінюєте. Ви квіточка в моєму саду, ахах
- Я квіточка не тільки у Вашому саду, я квіточка для усіх, незалежно від того, помічаєте Ви мене у своєму садку чи ні. Моя наявність ніяк не залежить від гостроти Вашого зору. А я питаю про Ваш зір. Що Ви бачите іще, окрім гімна? Бо мені так здається, що якщо Вам показати на Сонце, то Ви у першу чергу зосередитесь на плямах на ньому.
- Мені здається що Ви якраз не гімно. От тільки не вирішив ще кращі за нього чи гірші.
- А як же галочки?
- Вони допомагають мені
- Чим? Чи в чому?
- Рано ще. А мені вже пізно. Удачі.
- Удачі і Вам.
Отак ми побажали одне одному на добраніч. На годиннику було 22:33. Дійсно, пора вже було спати, ми і так допізна проговорили. Рівно три години пролетіло непомітно.
Якщо резюмувати - то про що? Про самих себе. Він знову прискіпливо цікавився мною. І трошки знічувався під моїми прискіпливими питаннями про нього. Втім, моя увага йому лестила. І розмовою, яка відбулася, він загалом залишився втішеним. Хоча образа на мене за те, що я обізвав його "біо-сміттям" - в ньому продовжила сидіти гіркотою. Так само, як і думки про Тимурчика не дають йому спокою. І моя прохолодність до нього, - незважаючи на те, що я продовжую спілкуватися з ним багато, як і раніше. Треба щось робити, очевидно. Нам немає сенсу конфліктувати. А псувати майбутнє - не треба ні йому, ні мені. Хоча, в той час, як він відчуває гіркоту, я відчуваю пустоту. З тих же самих причин. Біда Тимурчика лягла між нами тріщиною... Я не боюся його втратити. Я всього лише рефлексую...
29.06.2018, 09:26