Я нещодавно зрозумів одну річ, про молодий вигляд. Власне, моя думка співпадає з думкою великої Фаїни Ранєвської: "Что толку делать пластическую операцию?! Фасад обновишь, а канализация все равно старая!"
Так, я зрозумів, що не має жодного сексу ВИГЛЯДАТИ молодше своїх років, в той час, як нутрощі усі передчасно зносилися. Немає жодного сенсу.
Більше того: з деякого часу я почав помічати за собою, що почав зневажати людей, які молодо виглядають, як і саму молодь взагалі. Бо для мене молодість стала асоціюватися з дурістю в голові. "Молоде - дурне". Вічна приказка, яку я чув з самого дитинства... Але ніколи вона не сиділа у мене в глибині з почуттям огиди до молодих. В тому числі і до тих, які виглядають молодо.
Не знаю, чому так. І хоча мені самому дають менше моїх років (ще б пак! При такому-то способі життя, коли в мене немає жодних шансів заробити собі зморшки на обиччі, або псувати свою шкіру засмагою під сонячним промінням) - все одно мене це радує якось мало. Власне, коли озвучують мої роки - то я внутрішньо теж жахаюся, бо не можу звикнути до цих цифр. Сам себе я усвідомлюю значно молодшим, аніж я є у паспорті.
Я звинувачую у цьому свій холостяцький режим життя: для мене час нібито зупинився, оскільки в моєму житті нічого особливого не відбувається в емоційному плані: я так само самотній, як був і 10 років тому. Час зупинився. Я перестав розвиватися емоційно. Більше того: мої розчарування на любовному фронті зробили з мене мумію. Я старий і юний одночасно. Бо кохати я вже не можу, я схоже втратив цю здатність назавжди. А жаль. Дуже жаль. Бо мені хотілося б. Відчути себе живим, а не муміфікованим.
Ну ось, і всі мої думки на сьогодні... Пора лягати спати.
Дякую, мій Друже, що мене вислухав.
23.35, 14.06.2018
Кар'яле Лібертус, армас Юмалан пойгу.