Коли закінчиться любов, лишаться вірші-
невдала втіха.
Згоріла стріха, завалився верх.
Зостались стіни та бійниці.
Чомусь таке от часто сниться:
куди би не приїхав чи прийшов,
в якім житті не народився б.
А музика звучить і він танцює "to the end of love"
з тією, що стрічав не раз і спав не раз на свіжім сіні
на запашному ложі. Він ні на кого не похожий:
цей дивний чоловік, чий танець перетік в дорогу -
у Дао золоте, в мовчання Будди.
Коли скінчиться магія і хмари знов зійдуться,
і дощ проллється на ставки і ріки
Вона разом із чоловіком піде у ліс
збирати зело і гриби.
Бо так. Бо так вже повелося,
що в погреби, в пивниці закочують барила
з молодим вином,
а на горищі сушаться дарунки лісу.
І то дарма, що падає завіса, бо музика звучить,
а значить танець не скінчиться.
Я б тут додав "ніколи", але це зайве,
бо часу нема. Бо все мара
на тлі любові.