...віють буйні,
Аж дерева гнуться.
* * *
Є же люди, що і моїй завидують долі,
Чи щаслива та билинка, що росте на полі?
Моя молоденькая мамочка, будучи русской девчоночкой, одесситкой, знала много песен, в том числе и украинских. Когда началась война в 1941-м, она меня оставила на руках у бабушки (http://www.proza.ru/2015/01/16/460),
а сама пошла искать того непутёвого папашу, который тогда еще не был непутёвым, а был брошен в Молдавию защищать страну и Одессу от вторгшихся румын. Ему дали катушку с проводом, а револьвера не дали, потому что не было, и приказали ползать по полю устанавливать связь между блиндажами.
Но румыны очень быстро прорвали фронт и двинулись к Одессе широким шагом. Они мечтали о Romania Mare - Великой Румынии, и Одесская область должна была стать её составной частью. Но героическая оборона Одессы в 1941-м году не доставила им такого удовольствия и разрушила сладкие мечты. Не по Сеньке шапка!
"Родная земля, где бойцов молодняк лежал, обжигаемый боем,
Недаром венок им был свит золотой, и назван наш город Героем".
Городу Одессе одному из первых было присвоено звание Города-героя, так же, как и Ленинграду, Сталинграду, Севастополю. Это уже гораздо позже все захотели тоже иметь звезду Героя, и, конечно, массовый героизм тех людей, которых теперь называют "совками", вполне заслуживает высочайшей оценки. Особенно на фоне нынешних счастливых обывателей, для которых устроены шикарные магазины, полные не только простой еды, а и изысканных кушаний и богатых одеяний. И вот очень интересно бы понять и узнать, смогли бы нынешние рядовые счастливчики сытой жизни так же противостоять фашизму? Вот мучительный вопрос, ответа на который, мне кажется, нет ни у кого.
* * *
"За Сибіром сонце сходить. Хлопці, не зівайте.
Ви ж на мене, Кармалюка, всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру, та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах, а все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти, та я їх не бачу,
Як згадаю про їх муку — сам гірко заплачу.
Зібрав собі славних хлопців, що ж кому до того?
Засідаєм при дорозі ждать подорожнього.
Чи хто їде, чи хто йде, треба їх спитати,
Як не має він грошей — треба йому дати!
Зовуть мене розбійником. Кажуть — розбиваю.
Ще ж нікого я не вбив. Бо й сам душу маю.
З багатого хоч я й візьму — убогому даю.
Отак гроші поділивши, я гріхів не маю.
Судять мене вдень і вночі, повсяку годину,
Ніде мені подітися, я од журби гину.
Аж тут їде сам владика: "А здорові, хлопці!"
"Ой, довго ми вас чекали. Благослови, отче!"
Чи хто їде, чи хто йде, часто дурно ждати.
Отак треба в лісі жити, бо не маю хати.
Ой, вилічив сам владика сорок тисяч грошей.
Подивився кругом себе —все хлопці хороші.
Ой, чи їде, чи хто йде, треба його ждати.
Ой, прийдеться Кармалюку марне пропадати.
Пішов би я до дітей — красу мою знають:
Аби тільки показався. То зараз впіймають.
А так треба стерегтися, треба в лісі жити.
Хоч, здається, світ великий, ніде ся подіти!
Ой, прийдеться Кармалюку марне пропадати.
Бо немає пристанища. Ані свої хати.
Прийшла туга до серденька, як у світі жити?
Світ великий і розкішний. Та ніде ся діти!
Асесори, ісправники за мною ганяють,
Більше вони людей б’ють. Як я гріхів маю.
У неділю дуже рано у всі дзвони дзвонять.
А мене, Кармалюка, як звірюку гонять.
Нехай гонять, нехай ловлять, нехай заганяють,
Нехай мене, Кармалюка, в світі споминають!"
................ Украинская народная песня, вариантов текстов которой великое множество. Мамочка же мне напевала только две первые строчки, вот и запомнилось. Не будь Гугла и Интернета, так и не знал бы всего текста.