Останнім часом мені подобається дивитися християнські фільми: вірогідно, одноманітні мелодрами вже обридли. Зараз дивлюся "Изменяющий время" (друга назва - "Преобразователь времени" https://youtu.be/lQXELcQNoPY). Колись давно я вже дивився цей фільм: здається, це було тоді, коли я жив у Таші, - тобто, років 8-10 тому. І хоча я не пригадую про що він, зараз дивлюся вдруге.
Тільки почав дивитися, і поставив на паузу, щоби висловити свої думки по темі, яку обговорюють професори за столом. Про доречність чи недоречність згадування імені Ісуса Христа кожного разу, коли мова йдеться про моральні закони, на кшталт "Не кради", "Не зраджуй", тощо.
І мені захотілося порівняти себе того, який був 10 років тому, і себе того, який я зараз. Так, я пам'ятаю, що моєю вимогою до Бога було тоді, щоби Він мені подарував усе, що я хочу, щоби я відчував моральне задоволення перед смертю, щоби в мене не було образи на Нього за те, що я так нічого і не отримав за своє життя з того, що хотів.
І ось що я відмітив про себе. Тоді мною володіла досить сильна образа на Бога. За те, що я народився не таким як би я хотів, що народився не там, де було би мені добре, що я нічогісінько не маю, нікого не маю, тощо... Хоча найпершою моєю вимогою до Нього було моє бажання бути просто собою, незалежно від обставин. Щоби мені не треба було ніким прикидатися, а щоби я міг бути просто щирим у висловлюванні своїх думок і бажань, і при цьому не був покараний за свою щирість. Тим паче, що моя щирість може виявитися цинічною, егоцентричною, і не зовсім приємною тим, хто волів би чути від мене правильні слова.
Наприклад, про дітей. Мені всі нав'язують думку, що я повинен страждати без них, що без них мені світ повинен бути немилим, тощо. А я кажу: "Вибачте, але мені діти всралися". Так, бо я взагалі дітонародження вважаю безглуздою ідеєю, оскільки діти - це найневдячніші створіння, які можуть бути. ВОни висмокчують зі своїх батьків усі соки та ресурси, а потім без найменших ворушінь совісті кидають своїх старих та хворих безпомічних батьків напризволяще, у кращому випадку просто кидаючи їх на самоті десь помирати в своїй хаті, але часто буває і таке, що діти живуть у батьківській хаті, і зживають їх зо світу... У їхній же власній хаті. А бувають і такі випадки, коли батьків викидають з балкона, заради жилплощщі. І після отаких випадків - хтось мені буде розказувати, що діти - це квіти життя. Ні!... Діти - це хто завгодно, але не квіти. Це упирі, це майбутні зрадники, це свині, тощо, - і в мене тисячі причин, щоби ненавидіти дітей. Я не хочу їх любити. Бо любити їх у мене причин немає. Хай для початку хтось полюбить дитину в мені. Ту, яку ненавиділа О.І, яка зживала мене зо світу, кожен день проклинаючи, і попрікаючи шматком хліба. Так, вона права: батьки - це раби своїх дітей, і у батьків є тисячі причин, щоби ненавидіти дітей. І в О.І. теж було тисячі причин, щоби ненавидіти мене. Жаль, що вона не віддала мене у дитячий будинок: в мене була би принаймні надія отримати житло від держави. А так - чого вона добилася? Хотіла випендритися перед людьми тим, що виховує і годує мене самостійно? В сраку мені її понти. Треба було зректися мене на користь держави, і жити собі у своє задоволення. Бо людське м'ясо потрібне тільки державі. Батькам воно всралося. І не треба говорити про нащадків та спадкоємців: що я спадкував? Що?...
Ні. З цієї точки зору в мені досі живе гіркота образи. На Бога. Бо якого дідька було мене народжувати, щоби плодити злидарів, голих і босих, котрі не мають притулку. Лікарня! Ось мій притулок. Казенне ліжко, на якому я не маю права зайнятися сексом. І навіть дрочити мушу потайки, щоби нікого не бентежити. За все інше дякую: маю прожитковий мінімум від держави, а ще листи від К.Кокарєва, хай би його таргани погризли та мухи обісрали, якому засліпило і мої ПІБ, і дати під листами, зверненими до Президента.
Ні. Я не задоволений. Все, що я маю - це спокій своїй нервовій системі, завдяки тому, що Тато вимкнув усі мої емоції. Це все моє багатство.
КРИКИ ЧАЕК
(текст песни)
Темнота, как обычно, всей силою тянется к свету.
И бросается тенью к ногам, чтобы камнем споткнуть...
Только за спину я не смотрю... И возможно, поэтому,
Огрызается тень, заплетаясь в проложенный путь...
Улыбаюсь беспечно, лицо подставляя под солнце.
Сохраняя спокойствие, ревностям всех вопреки.
Почему раздражает покой, почему им неймётся?
Может, всё-таки, что-то мешает мне дальше идти...?
Глохну криками чаек голодных, хватающих рыбу.
Я молчу, хоть и мне не мешало бы тоже поесть...
Нет, не скромностью крашусь, а только спокойной улыбкой:
Это всё, что имею я, пользуясь властью своей...
Нет, не скромностью крашусь, а только спокойной улыбкой:
Это всё, что имею я, пользуясь властью своей...
09.02.2015, 17:58
Братислав Либертус-Кармина
http://www.proza.ru/2017/05/05/1447
А ще - про гомосексуалізм. Раніше я, зашорений усіма християнськими штучними моралями, слухався їх, думачи, що мушу дійсно кохати тільки представників/представниць протилежної статі. І мушу відповідати нормам поведінки, щоби виглядати "справжнім". Подобатися...
А мені всралося. Всралося подобатися, всралося відповідати. Я хочу бути собою, а не усе життя прикидатися кимось, або якимсь, і виглядати правильним, щоби подобатися... Та ще й подобатися Богу...
Я пам'ятаю, як у 2002-му році кинув Йому виклик, і об'явив Йому війну, заявивши Йому у своїй молитві, що не хочу бути правильним, і не хочу Йому подобатися, тому хай іде в сраку, я об'являю Йому війну. І лише у 2009-му я зрозумів нарешті, що Він мені зовсім не ворог. І що не треба плутати Бога з релігіозниками, бо Він нічогісінько спільного з ними не має... Вони читають Біблію, яку Він заповідав людям, але іронія в тому, що сліпі люди читають букви, не розуміючи слів, не чуючи Духу. Вони не знають, що таке насправді Святий Дух. Вони думають, що Дух - це коли вони говорять незрозумілою мовою, не знаходячи слів для усвідомленої молитви. Вони читають Біблію, і ніби читають її перевернутою догори дриги: вони впритул не бачуть, що насправді там написано, і розуміння кожного слова перевертать з ніг на голову. Кожен дозвіл Бога вони сприймають як наказ по команді "Струнко". А те, що поза дозволом - вважають забороною, гідною побиття камінням... Сліпий фанатизм, в якому немає місця справжній Любові.
А Бог мене дійсно любить. Він мені нічогісінько ніколи не забороняв. Забороняли люди, сліпі від фанатизму, сповненого ненавистю до людей. Я відрікся від усіх релігій світу. Я не вважаю себе християнином, хоча звісно, знання про християнство, і відомості про самого Христа - нікуди не подіти. Як не крути, але мені трапляються на очі тільки християнські фільми, а не мусульманські чи буддистські. Тому цілком вірогідно, що колись дійсно, уся планета буде християнизована.
Але хочу повернутися до своїх думок про Христа. Тоді, у 2009-му році, я заявив Богові: "Якщо мої мрії не здійсняться, якщо грошей для мене не знайдеться - то і Христос заради мене не помирав."
А грошей для мене поки що не знайшлося... Так само, як не знайшлося людей, які би оплатили усе, що мені треба.
І ось. Настало літо 2018-го року. Хоча звісно, за мірками України зараз ще травень, тобто весна за календарем. Але для мене травень - це не останній місяць весни, це перший місяць літа. Тому я говорю: "Настало літо".
І ось, настало літо. Надворі 2018-й рік. А я у такому стані здоров'я, що з дня на день чекаю або смерть від перегріву, або еміграцію в ті краї, де прохолодніше. Люда обіцяла мене вивезти в Росію, хоча в Росію я не хочу, і не хочу в ній затримуватися. Але на жаль, в Росію - це краще, аніж залишатися в Україні. - з кліматичної точки зору. Але Росію я ненавиджу. Я ненавиджу її кожною клітиною свого єства. Ненавиджу усіх - ні, не росіян, бо "росіянин" - це не національність, а громадянство, тому - москалів. Тих самих, які хизуються своєю "великой и непобедимой", які називають москальську мову своєю рідною і єдиною, яку варто вчити. Оцих я ненавиджу усіма фібрами своєї душі. І хоча звісно, моя ненависть нічогісінько їм не зробить, і світ не переверне, поставивши його на ноги, як треба - я все одно продовжуватиму ненавидіти. Бо я хочу, щоби світ змінився, і щоби справедливість повернулася. І хочу, щоби такі як я - заявляли про себе, стаючи поряд зі мною, і виголошуючи свій протест. Звісно, однодушності всієї Ерефії це не викличе, - але, принаймні, викличе резонанс. Тому заради резонансу я і протестую. Бо хочу в рідній Карелії говорити рідною мовою, а не москальською. Говорити і з оточуючими, і в інтернеті. Звісно, москальську я не забуду. І якщо будуть діти, нащадки - і їх навчу, передам їм володіння нею. Бо мовою своїх ворогів треба володіти досконало. Заради цього і живу: щоби свідчити про це, виголошувати, і проповідувати.
Звісно, в світі ніщо не міняється швидко. Але я народився прямо тут, прямо зараз, і саме у таких надскладних умовах. Єдина допомога мені - це ноутбук. Дякую за це Богові. Бо без нього би я вже давно опустив руки, та наклав їх на себе. Але завдяки своєму ноутбукові, і виходові в інтернет - маю сили жити, хотіти жити, і продовжувати боротися за свої мрії.
Так, незважаючи на те, що в мене страшенно підірване здоров'я, і кожен день для мене ризикує стати останнім - в мені продовжує жити і дихати революціонер. Який живе заради того, щоби виголошувати те, що правильне, а не те, що традиційне, - тобто, виглядає правильним. Те, що справедливе, а не те, що нав'язане посередництвом страху перед цькуванням натовпу, який накрутив собі у голові, що того хоче Бог. В Епоху Святої Інквізиції християни вже показали світові крайню степінь свого фанатизму. Слава Богові, ті часи минули, християнська агресія значно вщухла, хоч і не до кінця. Настала пора дочавити її, розмовами про гомосексуалізм та трансгендерність. А також про те, що Богові всралася правильна але нещира поведінка. Бо Йому насправді потрібна наша щирість, а не правильність...
Люди, які говорять про норми та правила, навіть уявити собі не здатні, що то буде за світ, якщо дійсно усі стануть прилизано правильні, однаково одягнуті, як аміші, однаково підстрижені... Та ще й матимуть повально усі правильні риси обличчя. То буде фабрика людей, в яких самих людей не буде. Це будуть живі біороботи, зомбі, які не відрізняються одне від одного нічим. Бо усі правильні, з усіх сторін: і лицем, і фігурою, і кольором, і поведінкою...
Але Бог навмисне створив хаос. Навмисне створив різноманіття. Навмисне, окрім чоного та білого, створив ще купу кольорів, і мільярди відтінків. А християнство вірить, що існує тільки два: Чорне та Біле. Янголи та Демони. Бог та Диявол... І не хочуть ні бачити, ні чути про жовте, зелене, бузкове недайбог... Все, що не біле - вони автоматично вважають чорним, а значить. поганим, і негідним існування. Мені остогид християнский сліпий фанатизм. Я ненавиджу християнство. І ненавиджу саму ідею домінації християнської релігії над усіма релігіями світу. Бо не бачу сенсу знищувати, наприклад, шаманізм та знахарство. Мені не до смаку релігія, яка не знає, що таке ліс, бо вона живе тільки в цегляних храмах з куполами та хрестами. Молитися чомусь люди мають право ходити тільки в храм. А я хочу молитися в лісі. Бо саме там я чую Голос Бога і Всесвіту найкраще... Саме там Його дія для мене найочевидніша. А не під час нудної монотонної проповіді, де всі куняють носами, прокидаючись тільки на п'ятихвилинне співання заунивного псалма, позбавленого усвідомленого чи актуального для сьогодення змісту. То для мене навіть не релігія. То якесь лайно. Тому я за шаманізм. Живий, напряму пов'язаний з природою. В якому храмом виступає увесь ліс, на сотні і тисячі кіломентів у всі боки. Де псалми подяки Богові співають птахи і вся природа, а не напівсонні прихожани, які ледь не сплять під час власного співу.
Ні, християнство ніколи не пануватиме світом. Хоча звісно, біблію, заради цікавості, можуть прочитати навіть у тих куточках екватора, де досі немає те те що писемності, а навіть бажання контактувати з зовнішнім світом. Де на звірів досі полюють зі списами. Де багаття розпалюють за допомогою двох сухих патик. А може, і зовсім не розпалюють, а їдять м'ясо сирим. І звісно, не підозрюють про існування інтернету та мобільного зв'язку, - бо усіх, хто припливає до них на острів з материка, вони вбивають без розмов, і з'їдать на місці, чи просто кидають просто неба, на поживу хижим звірам, які харчуються падаллю. У них напевне теж є своя релігія. Є свої ідоли, яким вони приносять свої жертви. А може, й немає ідолів. Але релігія однозначно є. І вона має повне право на існування, оскільки вона для них дієва. Не треба знищувати її тільки за те, що вона маленька. Мураха теж маленька у порівнянні з людиною, але це не причина знищувати мурах.
Ось, власне, і все, що я хотів розказати про мої стосунки з Ісусом Христом, які актуальні на сьогоднішній день. В принципі, різниця між мною сьогоднішнім і мною тим, що був 10 чи 15 років тому - зовсім невеличка. Єдине, що я відмічу - так це те, що я став сміливішим у своїх думках про Ісуса Христа, більш укоріненим у своїх переконаннях: не треба мене шантажувати прощенням Христа, Він мені не авторитет. Можливо, Його поява і зробила у світі якийсь шорох, примусивши світ говорити про Нього, дискутувати, щось міняти... Але у особисто моєму житті Він рівно нічогісінько не зробив і не змінив. Усе, що я побачив у християнських релігіях - так це спекулювання іменем Христа на меркантильну користь пастирів та очільників усіх релігій. Вони релігію перетворили на бізнес. Бо сама релігія у своїй суті і є бізнес. Торгівля вірою... Тому мене серед них нема.
Ліс не потребує грошей, які треба жертвувати на побудову ще одного храму. Ліс потребує людських рук, які піклуватимуться про нього. Саме тому я шаманство поважаю значно більше, аніж християнство. Я хочу бути повноцінним шаманом, і лікувати людей травами, а не покладаннями рук на голову під час пафосної молитви. Тому християнство для мене не авторитет, і Христос мені ніхто.
На цьому все.
13.05.2018, 11:15
Кар'яле Лібертус, армас Юмалан пойгу