20 й вiк, вiк жахiття.
Борітеся, поборете
Вам Бог помагає...
Т.Г.Шевченко.
20 – вік, жахіття вік,
Вік аж трьох Голодоморів.
Смерть, не лічила б страшний лік,
Від більшовицьких тих поборів.
І найстрашніший серед них,
Голодомор з колективізації.
І я знаходжусь серед тих,
Хто не має всієї інформації.
Яке до того кому діло,
Що замість того щоб радіти.
З голоду померли, мої рідні,
Дід та баба, їх малі діти.
За що більшовицька та держава.
Мою Україну розпинала.
За що, гинули як ті квіти,
Малі й великі її діти..?
І тут я змушений сказати,
Тобі московський лютий кате.
Тобі же нас не зрозуміти,
Не довелось всіх хоронити.
Кажуть що Сталін,
У всьому винен.
А хто розпинав,
Він не повинен?
Усе, до останнього забрати,
Хоч плакали батько і мати.
Та голосили малі діти,
Як можна було цьому радіти?
Але так тітонька робила,
Що з активістами ходила.
Від хати бідної, до хати,
Треба було їм щось шукати.
Ще й прославляли ту державу,
Що так робила чорну справу.
І українців в Сибір заслала,
А москалів до нас прислала.
Сьогодні Пам”ятті день,
День Пам”ятті усіх жертв Голодомору.
І хай в пам”ятті буде той дзвень,
Що не допустить такого позору.
А всіх невинно – убієнних,
Нехай причислять до блаженних.
Нехай невинні їхні душі,
Вже не страдають, в нас на суші.
28.11.2015.