Хочу розповісти про одне своє спостереження. Воно стосується електровізка "Dragon Vertic" від фірми-виробника "Invacare" (Германія).
Такий електровізок продається усього лише в двох магазинах України: один з них розташований у Києві, інший - у Харкові.
Той, що у Харкові, якихось півроку тому коштував 224 900 грн. Ну, тобто 225 тисяч. Той, що у Києві - 257 тис. грн.
Але, завдяки Hotline.ua, а взнав, що відтоді, як у квітні 2015-го року це крісло з'явилося у продажу в магазинах України, ціна на нього коливалася дуже значно.
Маю підозру, що усі ці роки цим кріслом ніхто не цікавився. І з таблиці ми бачимо, що увесь 2017-й рік ціна на крісло не мінялася жодного разу, зупинившись на відмітці 8 136 доларів. Тобто, про крісло забули.
Але, у вересні 2017-го року, я, скориставшись своїм законним конституційним правом вибрати будь-яке крісло будь-якого виробника, вирішив не соромитися, і, зайшовши на сайт харківського мед.магазину, вибрав найдорожче. Ним виявився на той момент саме "Dragon Vertic". Його особливістю виявилося те, що воно здатне розкладатися вертикально, перетворюючись на вертикалізатор, завдяки якому людина зі слабими ногами отримує можливість відчути себе у вертикальному положенні, а не тільки навсидячки. Мені ця опція сподобалася, і я почав штурмувати листами Міністерство соціальної політики України (ПСП), вимагаючи, щоби мені за рахунок державних коштів видали саме це крісло.
Деякий час, кілька місяців, вони мовчали, ніяк не реагуючи на мою вимогу. Потім, нарешті, спробували натякнути: "А срака в тебе не трісне від крісла за 225 тис.грн?"... Звісно, вони мені написали не такими словами, але натяк був зрозумілий.
У відповідь на це я заявив, що ціна на крісло намірено завищена, бо зовсім недавно воно коштувало 120 тис.грн, а тепер воно коштує аж 225. Кому в кишеню піде різниця між 120 і 225 - стає зрозуміло, якщо звернути увагу, що за кріслов вони хочуть отримати гроші приватної особи, а поняття "державний кошт" має на увазі кошти платників податків України, серед яких і панове депутати, в тому числі і вони самі. Тому, якщо панове депутати мають бажання накрутити ціну, то хай на здоров'я накручують її аж до 500 тис.грн, бо саме таку суму їм і доведеться викласти зі своєї кишені, щоби скинутися мені на крісло.
І що сталося? Приблизно через місяць у Харкові ціна на це крісло різко знизилася вдвічі: тобто, з 225 впала до колишніх 120. Якщо зайти знову на сайт харківського медмагазину, то стає одразу видно, що тепер "Dragon Veric" далеко не є найдорожчим, бо є крісла без особливих виразних опцій, які коштують понад 200 тис.грн.
Хочу зауважити ще одну річ: у Польщі виробляють подібне крісло, якому красна ціна 31 тис.грн. Різниця між ними - тільки в тому, що у нього передні колеса накачувані. Інших видимих відмінностей між ними я не знайшов. І саме польське крісло мені і запропонували в Міністерстві, замість німецького, - мотивувавши тим, що, мовляв, тільки польське підлягає державному фінансуванню, а німецьке ні. Я написав їм у відповідь, що мені польське всралося, я хочу німецьке, бо мені у польському не подобається те, що передні колеса у нього накачувані, а не литі, а я хочу литі, щоби не мати потім проблем з ремонтом передніх коліс.
Між тим, поставив запрос на очікування, коли ціна на "Dragon Vertic" знизиться до 100 тис.грн. І вчора я отримав повідомлення на свій емайл, що ціна на на це крісло у Харкові знизилася до 99 тис.грн.. А у Києві ціна на це ж саме крісло коштує зараз 242 тис.грн...
Я щойно послав запит повідомити мені на емайл знову, коли ціна на крісло впаде до 80 тис.грн..
І вирішив опублікувати цю замітку.
Які маємо висновки?
Що ціни на електрокрісла фірми "Invacare" завищені у десятки разів намірено. І намірено їх не хочуть фінансувати за рахунок державних коштів, бо їм вигідніше продати їх у приватні руки, і оцю десятикратну різницю покласти у свою кишеню. Ось тому вони взбісилися, коли я почав вимагати саме це крісло за державний кошт. Бо вони опинилися у лоскотному становищі: або їм доведеться знизити ціну на це крісло (а разом з тим і на інші крісла цього ж самого виробника), щоби викласти за нього якомога менше зі своїх кишень... І тоді відкриється їхня афера, за яку можна сісти і в тюрму... Або продовжувати тримати завищену ціну, викласти за це крісло саме стільки грошей, скільки вони самі хотіли б отримати... Одним словом, налице конфлікт між жадібністю і страхом сісти у тюрму. Але мене то не сильно хвилює. Сядуть вони чи ні - мені начхати. Я буду продовжувати принципово вимагати це крісло саме за державний кошт, - щоби усі інші інваліди України мали надію теж отримати дорогі електрокрісла, а не задовольнятися тим механічним гімном, яке їм пропонують.
Так, я розумію, що нариваюся на великі проблеми, бо, щоби затикнути мій рот, мене можуть знешкодити фізично: елементарно силою відібрати ноутбук, і силою запхати мене у психушку, щоби відрізати у мене найменшу можливість тримати зв'язок із зовнішнім світом: бо поки я в лікарні, поки сюди поступають люди з вулиці - я матиму змогу виходити в інтернет через їхні смартфони, тощо. Я то розумію. І саме тому я пишу про все тут, відкрито. Щоби усі, хто читають мої записки, знали, що якщо я раптово пропав з інтернету, то значить, треба їхати у Харків, і визволяти мене з того місця, куди мене запхнуть. Або, можливо, мене взагалі можуть вбити, спровокувавши зупинку серця високою температурою навколишнього середовища. І буде добре, якщо цей хтось підійме гвалт на увесь світ, задіявши ЗМІ. Тоді моя смерть не залишиться безкарною, а винні у моїй смерті сядуть у тюрму якщо не довічно, то дуже надовго, і однозначно повилітають зі своїх крісел до кінця життя. Бо їхні рейтинги впадуть безповоротньо. Бо справа не в моїй єдиній смерті, а в злочинній системі, завдяки якій було подібним чином вбито тисячі інвалідів. Тільки тому, що за них не було кому заступитися, а вони самі не могли навіть повідомити комусь про те, що вони існують, і що їх так жорстоко ображають.
І до речі, в одному з листів до Міністерства соцполітики - це було ще восени, - я написав прямим текстом: що якщо мене буде вбито, або мене силою запхають у психушку, або що інше зі мною станеться, - то про це стане відомо ЗМІ одразу кількох країн, а саме: Україна, Росія, Польща, Болгарія та Фінляндія, - оскільки я маю в усії цих країнах друзів, з якими постійно тримаю зв'язок через інтернет. І тому, якщо зі мною щось станеться - то ЗМІ одночасно кількох країн піднімуть гвалт і буде відкрито кримінальну справу. І ще повідомляю, що усі розмови, які ведуться зі мною персоналом лікарні, я записую на диктофон, і одразу пересилаю поштою своїм друзям згаданих країн, - щоби вони завдяки ЗМІ були публічно на увесь світ прикладені до матеріалів, які доводять факт жорстокого поводження зі мною і подальшого вбивства. Тому знешкоджувати мене фізично я їм не раджу, якщо вони не хочуть собі великих проблем на свою сраку. Тому - прошу панів не вийобуватися, а просто дати мені те крісло, яке я хочу. А яку вони за нього ціну накрутять - мені начхати, бо скільки б вони не накрутили - саме їм і доведеться за нього стільки викласти. Тому нехай думають.
Звісно, слово "вийобуватися" я їм у листі не писав, але текст був зрозумілий. І, маю зауважити, що саме після цього мого листа, написаного у МСП, Барановська (завідуюча 18-ї лікарні) різко змінила до мене ставлення, і стала лагідною. А перед тим - хамила мені і підвищувала на мене голос... А я собі тихенько вмикав диктофон, і не сперечався з нею. Був спокійним, як Черчілль. І, власне, і зараз залишаюся таким же само спокійним.
А ціна на бажане мною крісло - бачу, між тим потроху падає...
Я дочекаюся, коли мені зроблять прописку. І продовжу закидувати МСП листами з вимогою видати мені те крісло якомога скоріше.
Одна тільки деталь мені тримається у голові: це поява Людмили у моєму житті... Адже вона сама зізналася в тому, що вона заслана. Але ким?... Вона в подробиці не вдавалася. Але, якщо узяти той факт, що вона з Горловки, а у Харкові вона має статус усього лише переселенки - то про тісну і давню дружбу між нею та головним лікарем саме лікарні №3 - повірити тяжко... Значить, вона заслана кимось вище, аніж головним лікарем лікарні №3. І адже саме вона запропонувала мені сценарій звернутися через попів РПЦ до меценатів міста Харкова, щоби їхнім посередництвом скинутися мені грошима на те крісло... І якщо так дійсно зроблять - то я так розумію, цю історію зроблять як випадок одноразової невиданної щедрості місцевих меценатів до одної-єдиної бездомної (і нахабної) сироти. Тобто, не державний жест, а приватний... І, таким чином, шахова партія буде розкладена таким чином, щоби було і вашим і нашим: і я крісло отримаю в подарунок, і вони позбавляться від тисяч листів таких самих нахабних інвалідів з усієї України, які теж почнуть вимагати "Dragon Vertic"...
Якою буде моя реакція?... Скажу чесно: я не буду ставати у позу і вийобуватися, вимагаючи, щоби крісло було видане мені саме за державний кошт і саме офіційно. Я прийму його будь-яким способом, і під будь-яким соусом. Приватний подарунок? Нехай. Я згоден! Бо мені головне - отримати його. Бо мені це крісло дійсно потрібне. І не тільки воно мені потрібне... Але то вже буде інша історія.
І, я так розумію, влада України буде щасливою позбавитися моєї присутності на території України, і залюбки відправить мене у Фінляндію: тільки щоби духу мого в Україні не було... І я не буду ставати у позу, я без розмов скажу "Так!"... Бо я дійсно хочу жити на Півночі, у рідному мені кліматі.
Так, я розумію, що знайдуться скептики, які скажуть, що я фантазую і накручую собі ціну, і що поява Людмили у моєму житті повна випадковість, і влада України (тобто, МСП) тут і близько ні до чого. Хай буде так. Кому зручно думати саме так - хай думає саме так. А я буду думати так, як пишу тут. І буду продовжувати дзвонити у всі дзвони, прохаючи усі інстанції, щоби мене депортували у Фінляндію, і влаштували мене там. Бо я хочу жити у Фінляндії. Бо я не українець, я ліввик. Моє місце там, на Півночі.
Тому я мушу вірити у те, що усі зірки складаються саме таким чином: що влада України буде тільки рада позбутися моєї присутності на території України, бо і я буду радий покинути українську землю. Так само як і крісло вони будуть раді подарувати мені в обхід усіх законів України, щоби тільки затикнути мою пельку скоріше тим кріслом, і не мати собі проблем з Законом. І я погоджуся на цей сценарій, бо і я буду радий отримати крісло якнайскоріше, і мені начхати на соус, під яким мені його подадуть.
Чи читають вони мої записки тут? Я навіть не сумніваюся, що мене моніторять. Тому для них і пишу тут: не переживайте, зі мною можна домовитися, по-хорошому. Можна навіть хабаря мені дати по-тихому: я не настільки принциповий як Навальний, щоби вимагати, аби всіх злочинців, які обдуруюють і грабують простих людей, посадили у тюрму. Я прийму хабаря, і тихо собі похвалюся про це на увесь світ, і буду радіти як мала дитина. Навіть ображеного не буду із себе корчити. Бо я не Робін Гуд. Хоч і маю багато спільного.
На цьому поки що всі новини на сьогоднішній день...
17.04.2017, 09:14
Кар'яле Лібертус, армас Юмалан пойгу
П.С.: До речі, ця публікація - під номером 999. Щасливе число...
ППС.: 20.04.2018. В Києві теж ціна на це крісло знизилася до 99 тис.грн.