Знову світ закляк у панічному очікуванні: «буде, не буде…». Буде? Не буде? Буде?! Не буде?!
…Не так багато вже залишилось в живих тих, котрі у жовтні 1962-го року переймались точнісінько таким питанням. Мається на увазі не лише вік, а й наявність певних, хоча б елементарних, знань та уявлень про те, «що це воно таке: ядерна війна?». От, скажімо, мені було на ту пору вже 14 років, і я всім тим зовсім не переймався. Ну, геть - чисто… Хоча, гадаю, у масі своїй, у переважної більшості дорослого населення, – людності на всій планеті, – того періоду інформація про феномен «ядерна війна» була вже доволі повною і цілком правдоподібною, починаючи з серпня 1945-го року, з демонстративного знищення Хіросіми та Нагасакі.
Та й на протязі всіх наступних, – 46-й, 47-й, 48-й, 49-й, всі 50-ті рр.., початок 60-х, – ця інформація лавиноподібно наростала. Наростала і як складова частина суто ідеологічного протистояння, ідеологічної війни, і як елемент загальнодержавної програми підготовки населення країн до діяльності у загрозливий і, – не приведи Господи, – у період, коли буде застосовуватись зброя масового враження (ЗМВ) і в першу чергу – ядерна.
Так що, коли у світі сталася ситуація, що вона потому набула назви «карибська криза», то значна частина людства вже була цілком свідома того, які загрозливі перспективи проглядалися у випадку переходу кризи у катастрофу… Власне – ніяких перспектив. Ні для кого.
Але в ті, тепер вже далекі жовтневі дні 1962-го р. це ще була загроза хоча й вкрай катастрофічної за своїми наслідками, але… війни. І ЗМВ ще можна було називати «зброя».
Нині ж, у квітневі дні року 2018-го, ситуація докорінним чином інша. І коли тебе хапають за рукав і питають «чи буде війна?», то я мимоволі ловлю себе на думці, що не існує питання більш легкого, простого і навіть примітивного.
Мене скорше лякає невігластво. Тотальне невігластво тих, хто переймається таким питанням. Переймається, і ... не знає відповіді на нього. Мимоволі згадується: «Невігластво – це демонічна сила, і воно може стати призвідником незлічених лих для людства».
…Вже не стане. Бо ж які лиха, коли… немає людства? Словом, пора вже затямити, що критична маса невігластва людського – то щось таке, що є значно більш небезпечним за критичну ядерну масу.
…Наразі, що ж тут складного? Відтак, відповідь проста і до примітивності очевидна: «НІ». Неможлива нині війна (мається на увазі – світова, мається на увазі те, що передбачає застосування ядерної «зброї»). Чому в лапках? Бо це вже не зброя. Це ¬– знаряддя самознищення земної цивілізації. І не лише цивілізації, але всього живого на землі (до вірусів, мікробів та бактерій включно) багато-багато разів поспіль. Хоча у тому ж задачнику, але трішечки нижче, питається: «а нафіга багато-багато разів, коли можна, – абсолютно гарантовано, – раз?!». Один - єдиний. На точнісінько цих же засадах базується і категорична відповідь на питання: «чи буде, чи можлива війна?!».
Ні. І не буде, і неможлива. Вона, – як війна, – була в принципі унеможливлена ще в першій половині 70-х рр. ХХ-го століття, коли було життєрадісно констатовано: ядерної (термоядерної) «зброї» вже накопичено, вже доста, аби знищити всю, – ВСЮ, – земну цивілізацію, все актуально суще на планеті Земля людство.
Ну, яка ж це війна? В якій – ні фронту, ні тилу, ні переможців, ні переможених?
Ні, це вже не війна. Це – рукотворний ядерний Апокаліпсис. (Втім, аби не повторюватись, відсилаю читача, – можна просто «прогуглити» в інтернеті, – до наших робіт, присвячених даній проблематиці, зокрема, до «Пока есть время испугаться» і «Нет никакизму»).
Можна, звичайно, вести мову про те, що «війни, вони ж різні бувають». Згоден. Мабуть-що, людство за всю свою історію не жило, не знало… жодного, – жоднісінького, – дня без війни. Що їх відрізняло одна від іншої? Масштаби. Тривалість. Стратегія. Тактика. Оперативне мистецтво. Зброя. Епоха. Наслідки. Втрати. Жертви. Etc. Та що завгодно. В цьому ряду принципово вирізняються дві. Світові. Перша світова (1914 – 1918 рр.). Друга світова (1939 -1945 рр.).
Ми, – тут і тепер, – про війну «третю світову». І про її можливість, а чи то неможливість. Про її вірогідність, наслідки etc. Так от, на це питання як на вкрай просте і навіть примітивне, ми вже відповіли. Читай вище.
Стосовно ж «гарячих точок», воєн «локальних», «гібридних», «проксі» і тому подібне – хай тим переймаються журналісти, політики, політологи і тому подібний контингент. Чим же вони, убогі, ще, окрім цього, можуть собі заробити на шматочок хлібця?
Завважимо лише: всі ці «війни» в сучасних умовах – це гнотики (рос.: фитили), що вони ведуть, – всі, – до однієї - єдиної бочки, яка поставлена «на попа» і поверх якої, – по периметру, – сидить, «звісивши ніжки» біля 7 (семи) лярдів нас з вами, нині сущих посполитих землян, а в ній (в бочці) вже, на жаль, не порох… Та й був би порох: нам від того було б легше? А тут же: яд і термояд…
…І був ранній ранок 15.04.2018. На цей раз «пронесло».
І на цей…
«- Лишь бы не было войны, лишь бы не было войны, лишь бы не было войны…
- Да успокойся ты, не будет.
- Почему?
- Читай выше».
Але ж, може і не пронести.