В 1390 году Польша захватила русскую Галичину.
18 февраля 1390 года польская королева Ядвига именует себя царицей Руси,- heres Russie,- а 18 октября 1390 года окончательно закрепляет за Польшей всю территорию Галиции - этот факт очень авторитетный украинский политик и историк Михаил Грушевский считает «многоважным фактом истории».
И действительно,– Ядвига, подчинившая в 1390 году себе Галичину, считает ее частью РУСИ, соответственно себя считает РУССКОЙ царицей. Первого русского царя пришлось ждать до 1546 года, когда царем себя назначил Великий Московский князь Иван IV, известный как царь Иван Грозный.
Обратимся к книге Михайло Грушевского – которая очень интересна – прочитаем там две страницы, перевод делать не буду – язык понятен и без перевода.
Два комментария – лютый – февраль, жовтень – октябрь.
Михайло Грушевський «Історія України-Руси», 1936:
«Одиноким джерелом про сей похід служать властиво грамоти, бо оповіданнє Длуґоша (подане під 1390) самим своїм дуже загальним змістом показує виразно, як мало знав його автор про сей похід . Воно не може йти в рахунок, і лишаєть ся витягти, що можна, з грамот. Похід роспочато в 1-ій пол. лютого. 18 лютого бачимо Ядвіґу в Ярославі, де вона, титулуючи ся вже HERES RUSSIE, видає грамоту шляхтї, міщанам і духовенству Перемишльської землї. В нїй потверджує їх привилеї й обіцює, не знати — чи на прошеннє якихось Перемишлян (хиба Поляків або Нїмцїв-міщан?), може, ще скорше, з власної інїціативи, — що нїколи не відлучить Перемишльської землї від польської корони, анї не настановить їм ґубернатором якого небудь князя. Покінчивши з Перемишльською землею, Ядвіґа вступає в Львівську . 1 марта бачимо її в Городку і звідти вона веде переговори з львівськими панами й міщанством: маємо з того дня два охоронні листи, від Ядвіґи польських панів, для відпоручників львівських панів і міщанства, аби прибули до неї для переговорів. Кілька день минуло в сих переговорах, і Львів піддав ся, а Ядвіґа видала 8 марта, вже у Львові грамоту на потвердженнє прав і вільностей міста .
Покінчивши з північною Галичиною польське військо рушило в Галицьку землю, але тут чекало його розчарованнє. Галицький воєвода Бенедикт не був так податливий, як иньші, і завчасу приготувавши ся до облоги, не схотїв піддати ся Ядвізї. Не знати, чи пробувало польське військо здобути Галич силою, уважало се за твердий горіх для себе, досить що прийшло ся звернути ся по поміч до Литви, хоч її участь здаєть ся, з гори старали ся оминути. Ягайло на прошеннє жінки вислав кількох литовських князїв з Витовтом на чолї: був з ним Юрий Наримунтович, Федор ратенський, Василь пинський, Федор Любартович, Юрий слуцький і Семен степанський. Але й се на швидку вислане литовське військо, як згадує Ягайло в своїй грамотї Бенедикту , могло здобути замку і вкінцї увійшло в переговори з Бенедиктом. Удало ся намовити його до згоди: він піддав ся, вимовивши собі ласку короля. З дня 11 серпня маємо грамоту , видану литовськими князями Бенедикту , де вони обовязують ся за Ягайла, що він буде мати Бенедикта в ласцї, й обіцюють боронити його всяких закидів. Цїкаво, що при тім нїчого не згадуєть ся про Ядвіґу — хто зна чи не було се навмисне Бенедикта, що він хотїв мати дїло з королем. Сам король прибув в Галичину троха згодом — в жовтнї. 14 жовтня Ягайло видав в Жидачеві грамоту Бенедикту, потверджуючи за ним його маєтности, які він мав в Галичинї (отже був то чоловік місцевий).
18 жовтня в Городку потвердив для Львовян грамоти Володислава Опольського, Людовика, Єлисавети і що наданий привілей Ядвіґи. Здаєть ся з тим, аби забезпечити Галичину від можливих претенсій з боку Литви, від Ягайла два роки пізнїйше вимогли ще осібну грамоту , що він нїколи не відлучить Львівської землї від Польщі анї дасть нїякому князю. Грамота отже анальоґічна з даною Перемишльській землї Ядвіґою й видана, можливо також „на прошеннє ” місцевої людности, але мабуть була інспірована польськими панами, з огляду на те, що таки не удало ся при окупації Галичини обминути литовських князїв.
Так став ся факт многоважний в нашій історії — рішуче прилученнє Галичини до Польщі.»