ІСТОРІЯ УСПІХУ(формула успіху),
Або, розповідь – сповідь комісара, про не застійні роки(1972 - 1976).
Розділ 1.
Анатолій Феліксович АНЖІЄВСЬКИЙ.
Є люди, які в нашому серці, залишають дуже глибокий слід. Для мене особисто, таким був Анатолій Феліксович АНЖІЄВСЬКИЙ.
З ним, я познайомився першого вересня 1971 року. Його нам і представив, як старосту нашої групи 3РТ-71, декан нашого факультету радіоелектроніки, Вінницького філіалу Київського політехнічного інституту, Володимир Іванович КРАСИЛЕНКО.
Тоді були такі часи, які потребували підготовки нових інженерних кадрів, для розвитку Вінничини. Тому і було у Вінниці, відкрито інженерний ВУЗ(вищий учбовий заклад, як філіал Київського політехнічного інституту, для підготовки майбутніх енергетиків, машинобудівників, та фахівців з електроніки.
Взагалі, наша група 3РТ – 71, була унікальною, в своєму роді. Нас, майбутніх радіоінженерів(радистів), було набрано найбільше на факультеті радіоелектроніки. Мабуть тому, що поряд з інститутом на Вишенці, будувався і розширявся потужний радіозавад, союзного значення – Вінницький завод радіотехнічної апаратури(ВЗРТА – нинішній «Маяк»). До речі, нині на ньому працює директором, з 2000року, наш одногрупник – Василь ТЕРЛІКОВСЬКИЙ.
Всього, майбутніх радіоінженерів, набрали три групи, тобто 75 чоловік. А також, дві групи фахівців з ЕОМ(електронно обчислювальних машин), де був найбільший конкурс і найвищий прохідний бал, а також одну групу спеціалістів з електронних приладів(для радіолампового заводу), яку вже на третьому курсі, перепрофілювали на ЕОМ.
Стор. 1
У нашу групу 3РТ-71, чомусь попала лише одна дівчина – вінничанка, Ольга СИРОТІНА, та два вінничанина – Ігор ПШЕНИЧНИЙ, та Володимир БУРКОВСЬКИЙ, Перші двоє - Оля та Ігор, мали у Вінниці, впливових батьків на радіоламповому заводі, а це кажись, голова профкому та директор з цього заводу.
А ще у нашій групі, навчався мій земляк – красень, з Тульчина – Василь ТЕРЛІКОВСЬКИЙ, який щойно закінчив з золотою медаллю, СШ№2 міста. Його батьки, в Тульчині, також були знані люди. Мати, лікар, працювала завідуючою районною поліклінікою, а батько – агроном, працював головним агрономом району.
Я також закінчував дев’ятий і десятий класи, в СШ №2, м. Тульчина, в 1968 – 1970 роках. А батьки мої, були колгоспники села Паланка(нині Заозерне). І так було у майже усіх, моїх одногрупників. Третина з яких, була з Хмельничинини.
А остальні, з Вінничини, крім Володимира ДОКУКІНА, який народився і виріс на Уралі. А після служби в армії, поступив до нашого ВУЗу і потрапив у нашу групу.
У складі нашої групи 3РТ-71, всього було 21 чоловік, родом із села. При чому, дванадцять з них поступили до нашого ВУЗу, вже по закінченню служби в Радянській армії. От як раз і вони були стержнем, серцем нашої групи, її лідируючим крилом.
А серед них, особливо виділявся наш староста, Анатолій Феліксович АНЖІЕВСЬКИЙ, який у свої двадцять два роки, вже встиг попрацювати на будівництві, де його і прийняли в партю(КПРС), а також відслужити водолазом – підводником у Севастополі.
Стор 2.
Частина 2.
Толік..
Толік - так ми відразу і прозвали нашого старосту. А він, з честю виправдав таке довірливе ставлення до себе. Бо мабуть, як найстарший серед нас усіх, пройшовши певний життєвий гарт, був лідером, по своєму характеру. Вольовий та не злий, але строгий і втім дуже добрий та розсудливий, розумний та здібний від природи - таким, на все життя, ми запям'ятали нашого старосту групи.
©