-АНТОНІЙ. ДРАКОН ВЛАДИ-
Я поставив запис на паузу, щоб трохи розім'яти ноги та дати перепочинок Антонієві. Якби там не було переповідання минулого повертає нас в ту реальність, якої, як нам здається, вже немає. Але вона нікуди не дівається. Активізує емоції, напружує певні групи м'язів. Власне минуло може нас втомлювати і надихати.
За якихось п'ять хвилин, я продовжив:
- І як трапилось, що ти не вступав до консерваторії?
- Просто і буденно. Я не став нічого пояснювати своїм педагогам і батькам. Взяв документи, зібрав речі, поїхав до Києва і вступив до КПІ на прикладну математику?
- А чому в КПІ, чому не в Шевченка?
- Важко сказати. Можливо тому, що туди вступали кілька моїх знайомих, з якими разом брав участь в олімпіадах і вони рекомендували саме КПІ. Можливо приваблювала аура інженерного вишу.
- Вступив легко? Як прореагували батьки?
- Дещо ошелешено. Все таки мої заняття математикою, програмуванням сприймали, як хоббі. Власне і для мене то була радше гімнастика для розуму, яка допомагала мені в музиці. Але я пообіцяв музику не кидати. То ж на навчання поїхав з віолончеллю.
- Мешкав у гуртожитку?
- Ні. Винайняв квартиру з фортепіано.
- О! І так можна.
- Звісно. В Києві завжди були квартири для музикантів. Це давня практика.
- Не знав. Тобі важко було вливатися в специфіку інженерного вишу. Все таки то далеко від музичного світу, чи не так?
- Знаєте, виявилося, що я дуже добре адаптуюся. Звісно КПІ це така потогонна фірма зі специфічними викладачами, які вважають, що студентів треба перевіряти на міцність і тестові засоби можуть бути якими завгодно. Навантаження зросли. Тут на тебе не дивилися, як на вундеркінда. Твої таланти нікого не цікавили. Працюй, як віл, а там подивимося.
- Як ти справлявся з навантаженнями?
- Прийшлося освоїти дещо з вашого фахового арсеналу?
- Мого? Що саме?
- Тут дозволю собі маленьку передісторію. В дорогу до Києва я взяв з собою стареньку книжечку з маминої частини бібліотеки. То була книжка Володимира Леві “Мистецтво бути собою”
- Це та, що популяризувала аутогенне тренування?
- Так. Вона мене захопила. І вирішив спробувати АТ на собі. І результати були чудові. Далося взнаки те, що в дитинстві я багато практикувався в ейдетиці. В АТ дуже важливо мати яскраву уяву. В моєму випадку вона була аж занадто яскравою. Книга Леві спровокувала мій подальший інтерес до методів психічної саморегуляції. Я швидко насмикав з інтернету відповідної літератури і за якийсь місяць вийшов на дуже гарний рівень практики. Це допомагало дуже швидко відновлювати сили. Знову прокинулась синестезія. Процес переробки інформації значно посилився.
- Відкрився новий талант? Ти ступив на шлях індійських факірів?
Мій жарт сподобався Антонієві. Він потрапив у резонанс зі збудженням, яке несподівано заволоділо ним.
- Навіть не уявляєте, як ви попали в яблучко. Я фактично займався раджа-йогою. Мене переповнювала енергія. Її треба було кудись дівати.
- Ну так ти ж був юнаком. Хіба не було дівчат, охочих на такого красеня?
- Дівчата були. Секс ніколи не був для мене чимось, де треба витрачати енергію. Любощі, навпаки, мене лише підсилювали.
- Підозрюю, що факіром ти все таки став.
- Так. Напровесні, коли другий семестр неквапно розвивав обороти стався трапунок в нашому парку. Я йшов від метро в напрямі бібліотеки і помітив гурт циганок, що обступив хлопця, який спиною притискався до дерева. Подумав, що хлопця грабують і підійшов до них. Дивлюся хлопець вже нічого не тямить, стоїть з посоловілими очима і похитується. Циганки спробували кинутися і на мене, посали хаотичний белькіт, але я дуже грізно почав відганяти їх від хлопців, погрожуючи що зараз покличу на підмогу і їх тут добре відметелимо. Одна циганка, старша, така собі розповніла мамаша почала звертатися до мене: “Ти ж наш! Чого ти мішаєшся сюди? Не зважай нам робити своє”. Який це я ваш? Що за хрінь? Я почав крити їх матюками. Циганки вирішили не зв'язуватися і відступили.
- Ого.Нічого собі. Сміливо ти з ними. А що з хлопцем? Він же трансував. Я правильно розумію?
- Так. Хлопець справді був у трансі. Одна рука була в кишені куртки і стискала гаманця, якого циганки не встигли у нього відібрати, інша звисала, як батіг. Я взяв його за руку і спочатку тихо, а потім голосніше став звертатися до нього. Не пам'ятаю вже достеменно, що саме я йому казав,але останні мої слова, після яких він вийшов із трансу були такі: “Зараз я торкнуся твого лоба і ти прокинешся”. По цьому я легенько вдарив його по лобі. На моє здивування юнак прийшов до тями. Був дещо очманілим якийсь час і питав мене що з ним сталося. Я сказав що його хотіли пограбувати цигани. Хлопець сказав, що нічого не пам'ятає.
- Класичний транс з постгіпнотичною амнезією.
- Так. Саме так. З цього моменту почався трирічний період мого захоплення гіпнозом та різними паранормальними явищами людської психіки.
- Дуже цікаво. В кого ти вчився техніці гіпнотизування?
- Як такого вчителя у мене не було. Я спробував повчитися на семінарі. Який надибав по оголошенню. Там обіцяли навчити гіпнотизувати кого завгодно на триденному семінарі, проте ведучий семінару був не вельми великим майстром і особливо нічому не навчив, але там багато говорилося про недирективний гіпноз Мілтона Еріксона, НЛП. То ж напрям де і у кого вчитися було задано.
- Ти навчався на семінарах НЛП?
- Ні. Я швидко зрозумів, що НЛП у виконанні російськомовних “фахівців” то радше шарлатанство, а не щось гідне уваги. Я добре володів англійською мовою і швидко збагнув, що російською мовою ця техніка практично не адаптована. Було багато надутих щік, море барвистих кульок, а в результаті пшик.
- Зробити такі висновки в такому юному віці, то велике досягнення.
- Дякую! Можна сказати, що моїм вчителем навіювання та гіпнотизації був Мілтон Еріксон. Саме перегляд відеофільмів, де він демонстрував свою техніку та штудіювання книги, де а найменших деталях зафіксований його семінар з учнями, дало мені глибоке розуміння що і як треба робити аби ввести людину в гіпнотичний транс або навіювати, не вводячи в гіпнотичний сон.
- Але ж навчатися треба на комусь. У тебе були ті, хто дозволяв собі маніпуляції над ними?
- О цього не бракувало. Хоча я жив на орендованій квартирі, але я часто бував в студентських гуртожитках, де неважко було зібрати охочих для участі в сеансах. Мені знадобився місяць аби на практиці відпрацювати те, що я засвоїв теоретично та переглядаючи роботу Еріксона на відео.
- І що далі?
- Далі був успіх. Я став зіркою студентських квартирників. Факіра викликали?
Ми розсміялися. Я живо уявив девятнадцятирічного юнака в ролі факіра. Темне волосся, сині очі. Захват і страх в очах глядачів.
- Навчанню то не зважало?
- Ні. Я виступав лише по п'ятницях та суботах. Решту часу я навчався і працював.
- Працював? Де?
- Мені поталанило з викладачем програмування. Він був не тільки гарним викладачем, але і доволі підприємливим чоловіком. Мав гарні зв'язки з Силіконовою Долиною і організував такий собі студентський кооператив, який займався оффшорним програмуванням. То була чудова школа, яка до того ж давала можливість мати власні гроші. Це неабияк сприяло дорослішанню.
- А твої заняття гіпнозом. Для чого воно тобі здалося? Що тебе вабило там? Ну спробував. Молодець. Що далі?
- Це був наркотик. Я вже не міг не займатися демонстраціями своє сили навіювання. Справа в тім, що я у віці двадцяти років досягнув майстерності управління поведінкою людини, яка перебувала в сомнамбулічному стані, без допомоги слів.
- Телепатично? Як Бєхтєрєв?
- Так.
- Як ти це робив?
- Уявляв ніби входжу в його тіло і керую рухами. Встати, пройти кілька кроків вперед, стати, повернути праворуч, ліворуч. Такий був вплив без слів. Так само виводив без слів з трансу. Потім була демонстрація вже паранормальних здібностей власних.
- Яких?
- Знаходження захованих предметів. Запам'ятовування 24-значних чисел. Перегорання на відстані електролампочок.
- Ти і таке можеш?
- Міг. Зараз не роблю цього.
- Чому?
- Я потім розповім.
- Добре. Якось ми відхилилися і ти не закінчив думки про гіпноз, як наркотик.
- Так це справді було схоже на залежність. Я просто не міг вже фізично робити перерви у своїх заняттях гіпнозом. Мені потрібна була ця насолода владою. Не думаю, що влада грошей чи політична влада може зрівнятися з владою, яку ти відчуваєш, коли людина, що знаходиться в трансі реагує на найменші твої порухи, коли ти контролюєш фізичний, емоційний та ментальний плани особистості. Це така демонічна влада і насолода від неї. Ще і ще.
- Розумію тебе. Ти був дуже юним аби займатися подібним.
- Так. І це нічим добрим для мене не закінчилося, якби я не був тим, ким я насправді є.
Далі буде...