ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ НЕБУ!..
ГЛАВА 6
Усі новини в ЗМІ та на телебаченні зараз заповнені повідомленнями про трагічні кліматичні катаклізми в усіх кутках земної кулі! Вражають живі, не вигадані, кадри трагедій!.. Вчені всього світу передрікають страшне майбутнє нашій планеті Земля через бездумне, егоїстичне використання, зовсім не безмежного, запасу енергії нашої колиски людства. Нещодавно, всесвітньо відомий вчений Стівен Уїльям Хокінг оприлюднив свої прогнози, засновані на математичному аналізі, про перспективи змін клімату на Землі. Нас очікує, в найближчі сотні років, доля планет Венера та Марс, які в минулому мали атмосферу, але з-за підвищення температури позбулися її і життя на них поступово зникло!..
Я не великий вчений, ніколи не проводив математичних аналізів змін клімату на нашій планеті, та все ж дуже хочу поділитися своїми спостереженнями за кліматом того регіону, де мені довелося, за велінням долі, прожити майже десять років. Це регіон Південного Казахстану, північно-захід Каракалпакії, басейни річок Сир-Дар’я та Аму-Дарья, піски Кизилкум, Приаральський регіон. Здавалось би, десять років то невеликий строк, але те, що я бачив, спостерігав – зараз, після прочитаного наукового дослідження великого вченого, вражає та змушує замислитися!..
Коли ми, молоді пілоти, прибули в Кизил-Орду і нас, за кілька днів, запросили до кабінету командира об’єднаного авіазагону (ОАЗ), він провів з нами бесіду-лекцію по історії та перспективах розвитку міста Кизил-Орда та всього регіону. Відчувалося, що це людина, фанатично закохана в місто і пустиню Кизилкум. Того дня я дізнався і зрозумів, які масштаби робіт очікують нашу авіацію в цьому регіоні!.. З неприхованою гордістю він розповів, що в Кизил-Орді закінчується будівництво найбільшого в Радянському Союзі целюлозно-картонного комбінату (ЦКК), що у нас викликало неабияке здивування (бо в усьому регіоні Південного Казахстану нема лісів, як сировини для ЦКК)… Та він розповів, що вчені підрахували запаси комишу, що росте в заплавах річки Сир-Дар’я і цього буде достатньо для роботи такого гіганта-комбінату.
Справа в тім, що Сир-Дар’я тече по Кизил-Ординській області майже тисячу кілометрів, а ширина заплав річки місцями до двадцяти кілометрів і все це кожної весни вкривається комишем висотою до трьох метрів. Насправді невичерпний, дармовий запас для комбінату. Тож одразу були сконструйовані і побудовані комбайни для косіння і заготівлі цієї сировини. І я досі глибоко переконаний, що то було видатним досягненням науки того часу. Але час тече, міняється влада, нова наукова еліта приходить в радники при ЦК КПРС. І ось приймається нова «геніальна» ідея – потрібна революція в рішеннях продовольчих питань в масштабах СРСР!.. Відомо, що лесовий ґрунт басейна Сир-Дар’ї дуже родючий, ріка тисячі років несла цей лес, створений з гірських порід на Тянь-Шані, а в Союзі проблема з рисом, за який, імпортуючи, треба платити валютою. От і приймає влада рішення по підкоренню, перебудові «матері природи».
Господи, скільки техніки, людей було кинуто виконувати державне завдання. Справа в тім, що підготовка тисяч гектарів землі для висіву рису потребує ювелірної роботи геодезистів, екскаваторників, бульдозеристів. Рисові поля (чеки) потребують особового поливу та осушенню, а вода для цього повинна була подаватися насосами з Сир-Дар’ї, яку потім потрібно було, через мережу каналів злити в старі русла в пісках Кизилкумів. Бо використана вода для поливу рису, з розчиненими хімікатами, ядохімікатами не повинна попасти в річку, водою якої користується все населення Південного Казахстану.
На моїх очах народжувалося диво – з’явилися та почали плодоносити тисячі гектар рисових полів в жовтій, вигорілій пустелі Кизилкум!.. Яку ж красоту тепер можна було бачити при польотах в цих районах! В кінці травня – початку червня, коли з’являлися сходи рису, з висоти польоту під крилами літака пропливали бірюзові поля (чеки) неймовірної краси!.. Як я жалію зараз, що того часу не мав таких фотоапаратів, які є зараз, щоб зафіксувати для нащадків всю цю, неймовірну красу!.. А які казкові урожаї рису почали тоді збирати, навіть новий великий рисовий завод запустили в Кизил-Орді!..
Стає питання – а що ж буде з целюлозою (комиш же винищується ради рису)? Та нічого – все вирішується по-радянські, країна не може зостатися без целюлози, основного компоненту вибухівки та військової промисловості. От тому з тайгового Сибіру, за тисячі кілометрів гнали ешелони з лісосировиною в Кизил-Орду і ЦКК працював безперебійно. Але можемо тільки здогадуватися на скільки ж подорожчала ця целюлоза для країни!.. А якщо тепер дармовий комиш став не потрібен, то його, в кінці літа, просто підпалювали і тоді чорний дим здіймався на декілька кілометрів вгору… Так, то було грандіозне видовище – такий чорний стовп завтовшки до двохсот метрів та висотою до двох-трьох кілометрів утворював торнадо і міг підхопити та перенести овець, телят і навіть людей на відстань до кілометра! Одного разу, по своїй молодечій дурості, я спробував тільки наблизитися до такого смерчу впритул – потім дякував долі, що не дала загинути нашому екіпажу і надалі облітав такі смерчі якомога далі, тим паче їх було добре видно здалеку.
Повертаючись до теми впливу людини на клімат – за перші два роки польотів в цьому регіоні ми вже звикли, що з кінця травня і до кінця жовтня на небі ніколи не було ні одної хмаринки, не падало ні одної краплини дощу. Так от, після освоювання рисових плантацій на всій території Кизилкумів, почалися потужні грозові фронти, сильні дощі та бурі. І це не дивно – тисячі гектарів рисових полів заливали водою з Сир-Дар*ї товщиною до десяти сантиметрів, при цьому температура влітку була рідко нижче плюс сорока в затінку. А ще, в ці роки, проходили інтенсивні запуски ракет в космос, іноді за сто п’ятдесят кілометрів від «Байконуру» фіксували температуру повітря до плюс 60 С з-за порушення озонового шару атмосфери. Тому вода дуже розігрівалася, випаровувалася збільшуючи вологість повітря і тому грози, урагани, про які в цих місцях навіть не чули ніколи.
Ще потрібно додати про річку Аму-Дар’ю. Наші вчені, змагаючись в задумах про «багате та щасливе майбутнє» для СРСР, висунули ще одну ідею, як використати води Аму-Дар’ї. Усю заплаву річки вирішили освоїти під вирощення бавовни та винограду, а для поливу брати воду з Аму-Дар’ї, а потім знову ж зливати в піски Каракумів. Згодом я розповім до чого це призвело…
І от, виконуючи польоти кожного дня в районі Аральського моря, я, раптом, звернув увагу на те, що конфігурація берега моря доволі швидко та істотно змінюється. Це можна було вже бачити наочно, без усяких мап та приладів. Тому що берег моря піщаний та не зарослий рослинністю ми чітко могли бачити, як швидко зменшується площа моря, ці берегові смуги переміщувалися десь на один кілометр за рік!..
А вже через три роки доблесних перетворень в пустелі, з Москви, прибула поважна делегація вчених, академіків на чолі з замміністра (за давністю років не пам'ятаю якого міністерства, та то і не суттєво). Сам він був енергійним, веселим мужиком доволі поважного віку. Саму делегацію розділили надвоє – одна частина виїхала на «УАЗиках» в пустелю, а друга (шестеро членів) з замміністра осідлали наш літачок АН-2 і ми три дні, з повітря, обстежували заплави річок Сир-Дар’ї та Аму-Дар’ї і побережжя Аральського моря. За ці дні ми потоваришували і він охоче відповідав на всі мої запитання, розповідав про результати досліджень. При цьому, для себе, я відкрив багато нового.
Аральське море поповнюється водою з двох джерел – одне джерело, це приблизно 50%, річки Сир-Дар’я та Аму-Дар`я, а друге джерело, це підземний потік, що бере свій початок десь на Памірі, а вихід цього потоку десь посередині моря. Саме ж море неглибоке – 25-30 метрів, але посередині, як розповів замміністра, виміряти глибину нема можливості, бо там, на острові знаходиться суперсекретний аеродром і туди нема доступу. Та ми і без нього знали про той аеродром. Нас попереджали в першому відділі, що ми не маємо права навіть дивитися в бік цього острова.
Багато пізніше, через знайомих військових, ми дізналися, що там на острові знаходиться найбільша в Союзі, військова хіміко-бактеріологічна лабораторія, де створюються і досліджуються хімічні та бактеріологічні препарати для майбутніх війн. Зараз, після розвалу СРСР, за допомоги «Google» можна віртуально потрапити на цей острів, детально оглянути всю цю страшну лабораторію, залишки концтабору, де утримувалися жінки, засуджені до смерті і на яких випробували смертоносні препарати… Я таки побував там віртуально – це жахливо, довгий час відходив від побаченого…
Повертаючись до долі Арала, мушу відзначити – для порятунку його, вчені не сиділи склавши руки. Вчені запропонували перекинути, за допомоги перекачувальних насосних станцій, частину вод з сибірських рік до Аралу. І як завжди у нас ця ідея до завершення не дійшла – канал довели тільки до Караганди, бо зрозуміли, що такий перекид став негативно міняти клімат Сибіру та Поволжя. Ці зміни ми змогли випробувати на своєму досвіді років через десять, коли виконували перельоти з України в Казахстан на хімроботи.
В розмовах з нами замміністра поділився відомостями, які отримав з Москви, з Академії наук. З-за скорочення площі дзеркала Арала вдвічі збільшилася питома вага солі у воді і, по розрахункам, риба в морі повинна вимерти, буде гниття її і повне отруєння води моря… Тому місцевій владі дана вказівка – кинути всі сили на масований вилов усієї риби з моря. По всьому побережжю працювали до десятку рибозаводів і доволі великих, випускали продукцію і на експорт. Для перевозу риби були задіяні десятки рефрижираторів-холодильників, але основним перевізником зоставалася Аральська авіаескадрилья.
На той час повернулася наземна частина комісії, вони розповіли про жахливі наслідки зливу води з ядохімікатами та добривами в старі русла Кизилкумів. Це привело до сильного засолення ґрунту і, при сильних вітрах, ця сіль переносилася на великі відстані. Нещодавно в ЗМІ оприлюднили знімки полів білих від солі, а це за тисячі кілометрів від Каракумів.
До того ж, з-за потреби поливу таких величезних площ стала відчуватися нестача води в річках і одразу прийнято було рішення по створенню дамб на обох річках щоб підняти рівень води в них. Коли я повернувся на льотну працю в Кизил-Орду, в 1974-ому році, вода з річок вже в Арал не поступала, а по тім зведенням, що доходили до нашого відома – в нашому регіоні різко збільшилася захворюваність населення. Особливо легеневими хворобами, проказою, венеричними хворобами…
На останок, хочу ще раз попередити – я не вчений, не видатний математик, я просто небайдужий спостерігач, свідок тих подій, що проходили на моїх очах на протязі всього якихось п’ятнадцяти років. І якщо ці спогади зачеплять увагу хоча б кількох людей – буду вважати, що своє завдання я виконав і я цьому буду дуже радий!!!
Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ - 2018-й рік
переклад українською мовою - 2025-й рік