Розповідь комісара,
або, сповідь, про не застійні роки.
Вступ.
Шановний читачу, автор цієї сповіді, уже давно розміняв, свій сьомий десяток, літ.
За плечима у нього, як і у багатьох, з вас – ціле життя, з його радощами і печалями, зі смутком і щастям, з втраченими ілюзіями і певними здобутками.
Коли приходить пора і літа твої, вже повернули на Осінь, то стає більше вільного часу, для своїх дітей та онуків. То ж хочеться мені розповісти їм і всім вам, як то все було, колись. І я не знаю, як у інших, а мене тягне, нині постійно тягне, на спомини. В мою щасливу, та яскраву, комсомольську юність.
Так, саме так, в наш такий складний час, коли хтось і по праву, засуджує все радянське минуле і дивно, чомусь найбільше як раз ті, які не жили в ньому. То я, на відміну від таких і їм подібних, хочу вступитися, не за систему, в цілому, а за певну категорію людей і серед них, особливо за тодішню молодь. Тобо, за моїх ровесників, знайомих мені комсомольців, початку 70 – х років.
Я був тоді серед них і не статистом, а свідком і активним учасником, тих бурхливих подій. І це були мої найкращі друзі, які гарно вчилися в ВУЗі, у кожному семестрі. А потім у них, майже у всіх, був будівельний студентський загін.
Та про все, по порядку…
16:00.13.03.2018.