Несподiване Продовження
Від першої нашої зустрічі з Антонієм пройшло довгих та вельми насичених двадцять п'ять років. Якось у мережі LinkedIn до мене “постукався”Antinij N-ko, розробник мобільних застосунків з Осло. Судячи з прізвища він мав українське коріння, тому я одразу прийняв його запит. Невдовзі молодий пан з дуже симпатичною аватаркою написав мені листа в приват, де сповістив мене, що колись в дитинстві він з мамою був у мене на прийомі. Тут же він запитав мене чи випадково не пам'ятаю про ту зустріч, яка для нього мала певне доленосне значення. Звісно я пригадав ту теплу вересневу суботу в Ізмаїлі, де мав щастя познайомитися з потенційним вундуркіндом та можливим генієм. Так почалося наше нетривале листування, яке обмежилося формальним налагодженням контактів та моїм вивченням його профілів у соціальних мережах. Виявилося, що Антоній є таким собі двуликим Янусом: в LinkedIn він — математик, програмер, розробник мобільних додатків, а в Facebook – відомий віолончеліст та лідер камерного ансамблю. Його Utube-канал, де зібрані його сольні та ансамблеві записи має величезну авдиторію та тисячі захопливих коментарів.
Мушу признатися, мене дуже потішила ця інформація, бо я відчув себе якоюсь мірою причетним до життєво успіху та розкриття талантів, які побачив у ньому двадцять п'ять літ тому.
Десь по двох тижнях Антоній сповістив, що незабаром має приїхати до України і хотів би зустрітися зі мною щоб розповісти про своє життя в деталях, які можуть зацікавити психолога та коуча з розвитку творчості. Звісно я був дуже радий такій нагоді, то ж пообіцяв йому, що зарезервую для нього якнайбільше часу.
Спочатку ми зустрілися в затишному ресторанчику на другому поверсі Arena-City на Бесарабці, куди я прийшов заздалегідь аби зайняти столика біля вікна, де би нам ніхто не завадив провести зустріч. В домовлений час, до ресторану зайшов худорлявий молодик. Стрімко озирнувши залу, він побачив мене і став наближатися до столику. Я підвівся щоб привітатися. Антоній потиснув мою руку, ледь помітно посміхнувся і вилив на мене потічок приязного світла своїх дуже виразних синіх очей. Виразність та незвичайність їх підкреслювалась на контрасті з чорним хвилястим волоссям, що гарно спадало на плечі та чоло. Він не виглядав ботаном, як то часто буває з музикантами та програмерами. Тіло його було сухорлявим, але атлетичним. Обличчя мав вродливе з рухливою мімікою, яка видавала натуру водночас пристрасну і стриману.
Замовили кави та бренді. Якось відразу очікувана ніяковість, притаманна таким зустрічам, кудись випарувалась. З Антонієм було комфортно розмовляти ні про що. І так же само про речі важливі та незвичайні, які лежать десь так далеко за гранню нашого уявлення про світобудову.
Антоній запитав мене чи готовий я вислухати його історію про його двадцять п'ять років життєвого та творчого розвитку та пригод, через які він пройшов. Так. Звичайно я погодився. Далі Антоній сказав, що давно слідкує за моєю творчістю і вважає, що тільки я зможу адекватно перевести в текст все, що Антоній оповість та передасть мені у вигляді аудіофайлів, які він привіз і може передати мені для розшифрування та літературного запису. Чи міг я не погодитися?
Смакуючи каву з бренді ми торкнулися основного зигзага його біографії. Закінчивши з відзнакою Одеську спеціалізовану музичну школу імені Столярського і попутно назбиравши призів на міжнародних дитячих та юнацьких музичних конкурсах, Антоній надалі відмовляється від вступу до музичних академій та консерваторій в США, Німеччині, Іспанії. Натомість їде в Київ, вступає до КПІ на прикладну математику, закінчує університет з відзнакою і опиняється через рік в Берлінській Консерваторії.
Як так? — запитав я
Так сі стало — відповів Антоній.
Звідки ви знаєте ці діалектні галицькі обороти? - запитав я.
Я люблю такі родзинки. Люблю вчити мови. І мав колись щастя стосунків з дівчиною з Бережан. А ще я хотів би аби ви зверталися до мене на ти, як тоді, коли я був малюком.
Добре — пообіцяв я.
З Антонієм було дуже комфортно розмовляти і мовчати. Ми домовилися про зустріч в моєму офісі на завтра об одинадцятій.
Далі буде...