Лікнеп виборця! 1
За владу Рад!
(Гасло проголошене В. І. Леніним, у «Квітневих тезах» 1917 року).
Знову вибори! Знову голосувати! Знову обирати!
Знову гадати, як не прогадати!
Може комусь покажеться дивним, але любий ворожбит гадає не всліпу, а використовує гадальні знання. Часто ці знання записані і солідних «тайних» книгах, які вивчають як «Буквар», та передають із покоління в покоління. Тому і «вгадує» на вокзалі, хитра циганка по руці ваше майбутнє!
Які ж знання використовує сучасний український виборець, ідучи на вибори, щоб угадати у хитро змішаній державній, конституційній, політичній, - кофейній гущі, своє майбутнє на наступних 5 років?
Та по суті ніяких!
Виборець нічим не відрізняється від релігійного віруючого, якому у голову втокмачують - повір, повір, повір, і так бідоласі забивають голову цим релігійним повір, що в голові атрофуються звивини, які відповідають за мислення та самостійне прийняття рішень. Працюють лиш звивини віри,
- довіри до різних релігійних байок. Готові рішення у голову віруючому вкладає хазяїн - священик, тому віруючому немає потреби, ні пережовувати, ні думати.
Отак і виборець на виборах, і не пережовує, і не думає, відключає свої звивини знань та мислення, включає лиш сліпу довіру і жде готово пережованого. Вірить політику, як священику. Шукає серед політиків тих хто гарно обіцяє. А політик радий старатися, підсуває солодкі політичні байки як священик Божу солодку благодать. Не випадково чесні науковці кажуть: «політка це молодша сестра релігії».
Саме за цією схемою сліпої довіри обіцяльникам, сучасний українець у політичному лайні, хоче спіймати - так і хочеться сказати за хвіст, удачу достойного життя, і звичайно ж не вгадує! І як ми побачимо дальші, ніколи не вгадає, бо створювалася ця схема, не для добра простого народу.
Так які ж самі елементарні знання, я скажу більше - знання суспільної техніки безпеки потрібно знати перед тим, як наступні 5 років занурюватися у політичне лайно?
В сучасних «демократичних» виборах задіяні три групи людей, від політики, Верховної Ради, та від народу – виборці.
Розглянемо, що хочуть отримати на виборах ці люди.
Почнемо із політики. Розглянемо два погляди на політику, офіційний, - підтриманий наукою та державною владою, та не офіційний, - який вони обходять стороною.
Зрозуміло, що з офіційною політикою знайомитися просто, так як її примушують вивчати молодь в університетах. Для прикладу візьмемо одну солідну «Політологію» на 665 сторінок, що була випущена 2003 році, - як підручник для вищих навчальних закладів. Над нею трудилися - Л. Климанська В. Харченко, А. Колодій, та два академіки - Степан Вовканич, Іван Варзар. Ось, що закладають у голови нашим діткам:
«Партії формують у громадян певний тип політичної культури, що відповідає їх політичній ідеології, певний тип ставлення до партії і партійної системи, уявлення про відносини між партією та державою і т. д.». (Сторінка 271).
Що дає українському народу така вища освіта її молоді?
Ось що. Любі браві синки народу, які забажали державної влади як цукерки, мають право створювати політичну партію.
Ну що ж мудрість невелика, давайте створимо і ми свою, та назвемо її «Партією Людоловів». Дальші користуючись підручником, зокрема 3 розділом «Політичні технології», та 8 розділом «Політична свідомість і політична культура», почнемо формувати серед недорікуватих українців «свою політичну свідомість, культуру, та ідеологію людоловів». Як ви уже зрозуміли, при «науковому» формуванні ідеології у голові українця, йому потрібно обіцяти такі блага мислимі і не 1
мислимі, щоб довірливий українець за солодкі ідеологічні обіцянки на виборах, подарував голоси «Партії Людоловів».
При цьому два академіки - Степан Вовканич, та Іван Варзар, підло промовчали, і не пояснили студентам два найважливіші питання.
Перше, за які кошти створюються партії людоловів? Бо «формування нашої політичної культури та ідеології людоловів», у межах великої Української держави вилетить нам у копійку.
Хто ж дає гроші нашим бравим синкам гратися у політику?
Друге, як зможуть управляти державою депутати від «Парті Людоловів», коли вони ні одного дня не вчилися державному управлінню? По сутті, в державних справах, це поважні «ненавчені свинопаси», - (свинопаси Остапа Вишні), із «політичною волею у голові», - (згідно Статті 36 Конституції). А ідеологія як відомо, це не наука управління великою державою. Виходить так, що садячи у державне крісло «свинопаса з політичною волею у голові» ми тим самим відбираємо у держави розумного управлінця, навчати якого потрібно десятиліттями. Тому і живемо за відомим прислів’ям: «Серед політиків мало дурнів, але вони поставлені так, що зустрічаються на кожному кроці».
Крім того Стаття 15 Конституції України каже: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова», тобто політична ідеологія така ж необов’язкова, як наприклад релігійна, яку Статтею 35, «відокремили від держави». Стаття 37, взагалі: «Не допускає створення ... політичних партій … в органах виконавчої, судової влади, у навчальних закладах». Тому такі підручники як «Політологія», Міністерство освіти України, взагалі не має права допускати до навчального процесу, бо це грубе порушення Конституції.
Стаття 36: «Свободи об’єднання у політичні партії», дозволяє студенту за стінами вузу самостійно вирішати займатися чи не займатися політикою.
Тому виникає запитання, хто, чому, за які гроші, грубо порушуючи Конституцію, «дурить молодь», настирливо пропихає політику у вузи, державні кабінети, до Верховної Ради?
Ось тут ми і розглянемо неофіційний погляд на політику.
Почну з того, що відповім усім політикам, - «які усі чесні, справедливі, бальзам на рану, до гробу свої», все те лайно, про яке буде іти зараз мова не моє, а ваше: «Вступили у лайно, то не переконуйте, що чисті».
Зачитаю деякі абзаци «Протоколів Сіонських Мудреців»: «Навіщо ми придумали всю політику і переконали гоїв, не давши можливості роздивитися її підкладку, … для того, щоб обходом досягнути того, що недосяжно прямим шляхом для нашого юдейського розсіяного племені».
«Політика немає нічого спільного із мораллю. Правитель, що керується мораллю, неполітичний. Хто хоче править повинен, користуватися хитрістю. Великі народні якості – відкритість і чесність по сутті пороки у політиці»
«Головний успіх політики у тайні її дій: слово не повинне відповідати діям політика».
«Ми одурачили, одурманили, розбестили молодь гоїв, через виховання в завідомо для нас брехливих, але нами прищеплених принципах і теоріях».
«Всі наші газети, різних напрямків, якими ми щупаємо пульс у любої суспільної думки. Ті дурні, які думають, що повторяють думку газети свого табору, повторяють нашу думку, яка нам бажана». (Такі газети і штаби діють перед кожними виборами).
«Щоб зняти престиж доблесті з політичного злочину, ми посадимо його на лаву підсудних, рядом із злодійством та убивством. Тоді суспільна думка заклеймить його позором».
Декілька слів про «Протоколи…), одні їх признають, другі не признають кажуть це фальшивка, треті уміло роздувають мильну бульку антисемітизму. Та є четвертий погляд якого дотримуюся я, - цей документ став відомій у 1905 році. З того часу всі суспільні процеси записані у «Протоколах…», збуваються із математичною точністю. Так, що зараз уже немає ніякого значення хто їх писав, це уже незалежний, науковий, підтверджений практикою документ, який є актуальним для народів 21 століття. Наведу 2 приклад, якби народи звернули увагу на той цинізм політики, про який попереджали «Протоколи...», - «Політика немає нічого спільного із мораллю», то не допустили б, фашизму, сіонізму, шовінізму, нацизму, мілітаризму, націоналізму, які довели мільйони людей до тупого озвіріння, а потім розв’язали дві Світові війни. Теж саме відбувається у наш час, коли два народи одурманили політики, і розпочали Донецьку війну.
Розглянемо Раду.
У Ради є інші назви Віче та Збори.
Назва залежить від тих людей, які зійшлися на Раду. Тому маємо, - Раду директорів, Раду масонів, Раду злочинців, чи Політичну Раду, Олігархічну Раду, Козацьку Раду, Селищну Раду, Районну Раду, Всенародну Раду, і т. д.
Словосполучення Верховна Рада чи Центральна Рада, це тавтологія слів, щоб підкреслити, це Головна рада над Радами, сільськими, міськими,, районними, обласними. Тоді як за змістом, це зібрання народу України, тобто Всенародна Рада, або спрощено Народна Рада України.
Звідси отримуємо важливий висновок, що не всяка Рада яка називає себе Народною, насправді є такою, звертайте увагу не на назви, а на людей які засідають. Якщо у Раді засідають політики, це уже буде не Народна Рада, це типова Політична Рада яка вирішує не народні, а свої власні політичні амбіції. На жаль безлика тавтологія із слів Верховна Рада, допомагає ховатися цим людям. Від Політичної Ради народ може отримати лише Політичний Закон, який ніяк не можна вважати Народним Законом, по тій простій причині, що в такому законі присутня особиста вигода політика.
Якщо у Раді засідають олігархи, чим може похвалитися український виборець, це буде Олігархічна Рада. Поцікавтеся в Інтернеті, лише із першої сотні олігархів п’ять депутати,
Н. Шуфрич, С. Івахів, Г.Загорін, Л Клімов, Г. Бобов, із статками від 156 до 69 мільйонів доларів. Створюють депутатські групи «Воля Народу», це у них такий чорний гумор, сміються над «волевиявленням» безглуздих Омельків, які за них голосують.
Щоб зрозуміти чому Рада, є дійсно самим демократичним самоврядуванням народу, подивимося як спілкується з народом політика, релігія, та Рада, Схема 1. Але перед цим згадаємо слова Б. Спінози, із «Теологічного політичного трактату»: «Є суспільство панування одного, - повелителя», «та суспільство влади колективу, - де кожний діє згідно своєї власної згоди».
Схема 1. Спілкування з народом, політики, релігії, та
Козацької чи Народної Ради.
Релігія. Народ.
Політика. Народ.
Народна Рада. Народ.
Релігії, наприклад Біблійні - юдейська, християнська чи мусульманська, відвели народу пасивну роль, вся інформація іде лише в одну сторону «від повелителя», від релігії до народу, народ усе сказане священиками має приймати на віру. Сумніватися, критично мислити, щоб змінити релігійні догми, суворо заборонено, це великий гріх. Тобто релігії повністю відкинули зворотній зв'язок від народу до релігії. Невипадково, народи стали покірними релігійними овечками із золотим руном. Якщо якась овечка засумнівається, буде об’явлена безбожною, єретичною. Доля єретиків відома, згорали на вогнищах, чи були забиті камінням.
Цікавий і «досить демократичний» винахід Мойсея - побиття камінням тому, що у сліпому натовпі каміння кидають усі, тому немає винного у смерті, всі демократичні вбивці.
Політка, поводиться з народом так як її старша сестра релігія. Народу знову відвели пасивну роль, нові «науково політичні повелителі», «Формують політичну 2 свідомість та культуру», за підручниками «Політологія», створених такими академіками як Степан Вовканич та Іван Варзар. Знову інформація іде в одну сторону - до народу. Робить із українців уже політизованих овечок із золотим руном, які знову мають покірно стояти, коли ї з них олігахат України стриже для себе золоту шерсть.
Щось поміняти в ідеології любої партії людоловів, народ не може, бо відсутній зворотній зв’язок. Якщо хтось засумнівався в ідеології партії, то наприклад комуністи такого правдолюбця об’являли «ворогом народу».
Тому дотримуючись суспільної техніки безпеки, і на релігію, і
на політику потрібно дивитися як на болото, надійно
обгородити, щоб ніхто у нього не впав та не втопився.
А краще доповнити Статтю 35, - «політичні ідеології, разом із релігійними відокремлені від держави».
У будь якій Раді діє двосторонній зв'язок, і добровільність виконання прийнятого рішення.
Рада директорів, самостійно приймає рішення, і потім кожний учасник наради добровільно його виконує. І замітьте, немає ніяких сторонніх контролерів.
Коли на Раду східняк сходяться злочинці, вони також гуртом приймають рішення, які виконуються братками добровільно.
Без сторонніх наглядачів.
В Олігархічній Раді, також діє двосторонній зв'язок, від олігархів до Ради, від Ради до олігархів. Простіше кажучи вони приймають закони, не для народу, а для себе особисто.
В Народній Раді, Схема 1, 2, такий же зв'язок. від народу до Ради, і назад від Ради до народу. Тому у Народній Раді, на відміну від релігії і політики людина уже не пасивний приймач чужого, чужих законів, ідеологій, релігій, які «ведуть людину за собою, до світлого майбутнього, до демократії, чи до Царства Божого».
Кожний громадянин суспільства стає рівноправним учасником Ради. Сам створює собі закони, і сам їх виконує.
До слова, коли директор, злочинець, олігарх, Козак, попадає у лапи релігії то втрачає волю, стає послушником, колінкує, співає чужі молитви і псалми, хрестить розп’яття.
Зараз поговоримо про виборців.
Слово народ, не просто гарне слівце. Народ перш за все спільнота людей, в якій кожний (Коваленко, Іванов, Петров, і т.д.), володіють своєю маленькою часточкою влади, а не безликим голосом. Позначимо ці маленькі часточки влади квадратиками, (Схемі 2), тоді Народна Рада, (якою не завжди буває Верховна Рада), є не що інше як єднання цих маленьких часточок.
Схема 2. Народна Рада, Народний Закон.
1
2
3 Народна Рада,
4
n…
Кожний Коваленко, Іванов, Петров, n…, користуючись своєю часточкою влади бере участь у роботі Народної Ради, приймає свій Народний Закон, який потім добровільно виконує. Або, що одне і теж, делегує через свого довіреного представника, свою часточку влади до Ради. Звідси отримуємо наступне: Лише Рада, дає людині істину волю, демократію, та самоврядування. Над Радою, як і над людиною, яка самостійно приймає закон, і добровільно його виконує, не може бути ніяких «контролерів», ні президентських, ні державних, ні економічно фінансових, ні гетьманів, ні релігійних, ні інших.
Такою волею і демократією, користувалися прадіди, відомою нам як Козацька Рада. Хочеться, нагадати сучасним козачкам. Вільного Козака контролювало, хіба що одне синє небо України!
Б. Спіноза писав: «В суспільстві, в якому влада перебуває в руках усіх і закони санкціонуються загальною згодою, народ вільний, тому що він діє не з огляду на авторитет іншої особи, але зі своєї власної згоди».
У суспільстві, маленька часточка влади кожного, така
ж реальна як, гроші, дім, автомобіль, і все інше, чим дорожить людина. Вона зцементовує суспільство в єдине ціле, дозволяє спиратися на надійне плече народу. Якщо народ цієї часточки не зберіг, він стає отарою, яку пасуть «повелителі», батогами своїх законів, чи то релігійних, чи політичних. Тому важливо 3 не лише за кого, ай з ким голосуєш, з народом, чи стадом.
Отже особисте право на владу, потрібно берегти, як всяку іншу власність, і більше того, так як від неї залежить, чи буде у вас робота, гроші, дім, автомобіль, пенсія, стипендія, все решта.
Звідси, наступний висновок, хватить уже бути безвольним стадним прохачем, - обиралом та голосувалом, по дурному на виборах віддавати власну часточку влади у чужі загребущі руки. Пора уже користуватися власною владою, розумом, волею.
Виборець Вільного народу на виборах не просить, він по-хазяйськи диктує свої умови.
Михайло Грушевський, сказав у 1917 р.:
«Се називається устроєм демократичним - щоб народ сам собою правив, як у селі має становити вибрана сільська рада, а правити виборна сільська управа, так має бути в повіті, губернії, і всім краї». А потім Четвертий універсал, Центральної Ради, дослівно повторяє слова Леніна з «Квітневих тез», якою має бути Рада трудового народу: «робітничих, батрацьких і селянських депутатів по всій країні знизу доверху». Тобто трудовий народ обирає своїх депутатів.
Ці слова сучасний виборець ідучи на вибори, має знати як молитву, тоді Народна Рада, не буде політично – олігархічна.
Іван Плющ в інтерв’ю газеті «Голос України», 1992 р. сказав: «Я категорично не погоджуюсь з тим, хто говорить, що Ради себе не виправдали. Бо у нас цей інститут, ще не працював. Ми сфальсифікували його зміст ще тоді, коли запроваджували Ради робітничих і солдатських депутатів. Над нами тяжів інший універсальний принцип – керівна і спрямовуюча роль КПРС. Ради та їх органи не могли ухвалювати самостійних рішень».
Хитро і підступно після 1991 року, українців знову почали привчати до думки, що без політики не може бути державного управління. Знову появився «універсальний багатопартійний політичний принцип керівництва».
Раду посунули у бік, поставили під контроль.
Що ми отримали, коли між народом (Коваленком, Івановим, Петровим, і т. д.) і Радою, грубо порушивши Статтю 37, Конституції України, улізло політичне рило? Фактично відбувся тихенький політичний переворот, показаний на
Схемі 3. Політики розірвали двосторонній зв'язок показаний у Схемі 2. Від чого українець знову втратив свою Народну Раду, а з нею волю та демократію. Втратив вільнолюбні традиції козачини, про які так любить хвалитися. Потрібно не хвалитися, а добре задуматися чому прадіди на Козацьких Радах могли приймала рішення без політики? Та об’явити всенародний аврал - «політик вліз у державну установу!»
Зараз Коваленко, Іванов, Петров, і т. д.. надівши козацькі шаровари, відростивши оселедця, співаючи: «Ще не вмерли українці …», покірно віддають свою суспільну часточку влади політику, - чого ніколи не зробив би Вільний Козак.
Їхня Верховна Рада, стала Політичною Радою, Схема 3. Зараз політик та олігарх, вирішує долю наших козачків, приймаючи для них свої Політично – олігархічні Закони, ляшків, морозів, тимошенків, турчинових, шуфричів, загоріних, і т. д., Схема 4.
Такий політичний обман, «Протоколи…» справедливо називають «демократичним рабством» Українського народу.
Схема 3. Втрата народом волі. Політична Рада.
1
2
3 Політика Політична Рада
4
n… 3
Осталось лише, це політичне рабство узаконити Конституцією України, за прикладом «гірського орла, не знаючого страху в боротьбі» товариша Сталіна: «Комуністична партія, являється вищою формую класової організації пролетаріату, керівником діяльності інших організацій трудівників, Рад депутатів працюючих, профспілки , комсомолу, кооперації, і інших», «Енциклопедичний словник», 1954р., 2т., ст. 120.
Саме тут потрібно згадати М. С. Горбачова, з його перебудовою. Коли М. С. Горбачов усунув комуністів від влади, і провів перші, і нажаль останні народні вибори, він по суті вернув народам СРСР Владу Рад. Перетворив Схему 3, - Політичного рабства, у Схему 2. - Народної Влади.
Я автор цих слів жалію, що в той час не було «Лікнепу
виборця», а М. С. Горбачов не зумів до пуття пояснити народам, куди він веде. Ми його не підтримали. Почали валити СРСР, і як щурі розбіглися по республіках. Не розуміючи, що Рада фундамент демократії і волі, (Сема 2), одна для всіх чесно працюючих людей, руських, українців, грузинів, естонців т. д.. Побігли від Влади Рад, а прибігли до Політичної Ради. З держави соціально захищених людей, до дикого, безглуздого, Українського капіталізму, готового знищити народ,, безробітний загнати у нетрища, без газу, світла, ліків.
В зв’язку з цим, хочу сказати нашим націоналістичним синкам і дочкам, які зараз з собачою запопадливістю оббріхують історію народу, історію своїх дідів та батьків, як не дивно свою власну.
Ваші діди у 1917 році, були не дурніші за вас, вони боролися не за компартію, і не за комунізм, вони вели боротьбу за власну волю та землю, тому підтримали гасло Леніна за «За владу Рад» та «Декрет про Землю».
Зуміли зламати хребет і царизму, і капіталізму, і вперше в історії побудували безкласову державу, без відомого вам олігархату, перед яким ви догідливо прогинаєте спину.
Інша справа, що комуністи, Ленін, Сталін, не думали віддавати владу народам. Обдурили ваших батьків і дідів, підім’яли під себе їхню «Владу Рад», а з нею відібрали і волю, і землю, і лише М. С. Горбачов, повернув їм Владу Рад. Це був дійсно унікальний шанс, повести народи шляхом істинної демократії, тим більше, що в той час, ще не було сучасного класу олігархії.
Кажу це для того, щоб ви поглянули навколо себе.
Ви їхні синки і дочки не спроможні робити і того, що робили ваші діди та батьки, крім одного - підібгавши пухнасті націоналістичні хвости, покірно пішли наймитувати до сучасного капіталізму, стали його рабами. Така ваша воля!
Тому, не вам «рабам, невольникам недужим» судити хід історії!
Історію судять та міняють лише Вільні люди. Які розуміють, що історія знову повторилася, вас знову обманили, як дідів та батьків. З тою лише різницею, що червоні прапорці комуністів, ви замінили, синіми, білими, жовтими, з сердечками, і т. д..
Показово, що всі бувші райкомівські та обкомівські кабінети на другому поверсі так і не були закриті, Стаття 118, посадила у них: «голів місцевих державних адміністрацій», як влучно відмітила моя знайома, «смотрящих за виборами». Голови Районних та Обласних Рад, так і осталися у своїх кабінетах, на першому поверсі під сідницею у представників президента. Таке, під сідничне «самоврядування за Статтями 140 - 146» під наглядом голів адміністрацій, у селі, місті, районі, області, це Рада овець у кошарі під наглядом районних фуражирів, які дають багато вівцям волі та демократії, брикати, мекати, бігати, але не дальші як з кутка в куток кошари.
Хитруни, що писали конституцію, мені можуть заперечити, що вони мудро розділили законодавчу та виконавчу владу. Тому подивіться на Схему 2 і 3, вони грубо розірвали двосторонній зв’язок Ради, - «сам приймаю закон, і сам добровільно виконую, правильний закон приймаю тому, що живу культурою народу». Хитруни зберегли принцип насильства, «одні приймають та контролюють, інші зобов’язані виконувати». Хто, що робить, не важко зрозуміти.
Все таки, навіщо потрібний політичний обман?
Причина банальна і проста, дармові гроші та прибутки.
Уявіть собі на хвилину, що українець уже став вільнолюбним Козаком, якій ні при яких умовах, не піде наймитувати, або як вчить продажна наука «продавати свою робочу силу». Тоді Президент олігарх П. Порошенко, (дивіться в Інтернеті його 4 електрону декларацію), ніколи не зможе покласти у банк 26 324 870 доларів, такі гроші, самостійною чесною працею він не заробить. А дармових грошей і прибутків, - багатьом так хочеться, аж в одному місці свербить. Тому і йдуть такі проти культури народу, проти традицій народу, - «Живи по совісті»,
«Не убий», «Не кради працю», «Не бреши», «Не жадай чужого».
Виявили, що в людини є дуже вразливе місце, її мозок та
світогляд, який дуже схожий на електрону плату телевізора чи комп’ютера. Якщо найняти підлих ремонтників, священиків, політиків, продажних - науковців, кореспондентів, літераторів, то вони у мозку покопирсаються, щось там перепаяють, переставлять з місця на місце, підмінять програму, закладуть правдоподібні байки, і Козак стає золото шерстною вівцею, бери і стрижи 26 324 870 $. А узаконити стрижку золотої шерсті із українця, допомагають політики, тому Порошенко «з чистою совістю» каже своєму народу, мільйони чесні і законі.
Я, ніколи не взявся б за перо, якби не розумів, що мозок можна пере настроїти на нову роботу, якщо довірити його чесним ремонтникам, наприклад «Всенародному руху за Владу Рад». Вони знову, щось там перепаяють, добавлять, закладуть нові програми, правдоподібні байки поміняють на істині знання, змінять гімн: «Україно, ти перед ворогом своїм не ставала на колінна…», тоді золото шерстна вівця знову стане Козаком. І зможе дати під зад «чесним олігархам в законі» так, що більше не захочуть стригти золоту шерсть.
Хочу звернутися до молоді та студентів, створіть в Україні «Всенародний Рух за Владу Рад».
Мені часто приходиться говорити із молодими людьми, вони відчувають несправедливість, та готові із нею боротися, а от як і куди іти в цьому густому тумані політично – олігархічної брехні яка окутала Україну, не розуміють. Незнання вірної дороги, приводить до різноманітних угрупувань мерзотників, - політичних, релігійних, націоналістичних, сектантських, і т. д..
Вся боротьба сучасної молоді, зводиться до голосного безадресного протесту, покричали, випустили дух невдоволення, ніби полегшало, і покірно пішли працювати на олігархат. Від такої боротьби, власникам, ні жарко, ні холодно, крики на їхні прибутки не впливають. Наприклад, ні після першого, ні після другого Кровавого Майдану, прибутки в олігархів не поменшали, перевірте в Інтернеті, вони на оборот побільшали, саме у цей час «демократи підтримані Майданами» прийняли закон, про торг землею України.
Тому новий «Рух за Владу Рад», має бути не черговим відволіканням молоді від дійсності, це має бути рух боротьби із рабством капіталізму, на твердому фундаменті знань, на вільнолюбній історії нашого народу,
через Ради усіх рівнів. «Всенародний Рух за Владу Рад»,
можна назвати і «Молодіжним Рухом за Козацькі Ради»,
які стануть продовженням істинної демократії народу, яку
створили, і якою користувалися наші прадіди Козаки. Молодь
має продовжити їхню боротьбу за волю.
Гупання на Майданах у пусті бочки як у пусті голови, козакування у шароварах з чубчиками оселедцями, має замінити наука і висока вікова культура створена українським народом.
Сучасна, чесна, високо освічена молодь має навчити народ;
По перше, - умінню голосувати.
По друге, - боротися за Вільну працю. Слова Вільна праця, мають стати конкретним економічним терміном. Захищати таку працю користуючись формулою експлуатації, відкритої Марксом у «Капіталі», ще 175 років назад. На основі якої Павло Землянин, створив універсальну «Таблицю економічної боротьби на кожному підприємстві», в науковій роботі «Вільна праця, це економіка без прибутку».
Перш ніж починати боротьбу на виборах, потрібно признати що наш народ став двох класовий. Перший клас - ті, що створили юридичні папірці власності. Другий клас - ті, кого обманом примушують працювати на ці юридичні папірці 4 власності. Перший клас - володарі золотого мільйона.. Другий клас - володарі мінімальної заробітної плати. Тому Схема 3, набирає вигляду Схеми 4, на вибори ідуть обидва класи, і трудовий народ і олігархат, але вони суттєво відрізняються. Трудовий народ має більшість голосів, та не має грошей. Олігархат не переважає голосами, та має гроші. Виникає запитання, чому трудовий народ маючи більшість голосів, зараз залежний від олігархату? Тому, що до виборів олігархат відноситься зі знанням справи, перш за все купує собі лакеїв - політиків: «слово яких не повинне відповідати їх діям», (Протоколи…). Ці лакеї і забезпечують перемогу. «Слово» політика - стало солодкою обіцянкою народу, а «дія» - це відпрацьовані гроші у вигляді потрібних олігархату законів.
З класовості починати пояснення людям, що вибори можна уміло використати для власного добра. Що на виборах можна успішно боротися із класом – золотого мільйона.
Олігархат на виборах купляє для себе 450 політиків, - наших продажних українських синків Іуд.
Математика ж доволі проста, сьогодні у Політичній Раді ці 450 продажних Іуд, яких «Протоколи…» називають, брехливі на слово аморальні злочинці, догоджаючи олігархам, приймають антинародні Політичні Закони, Схема 4.
І силою цих законів примушують нас підкорятися олігархату.
Схема 4. Демократичне рабство, Політичними Законами.
Народ.
Політика Політична Рада.
Олігархат.
Яку ж вигоду отримує від виборів трудовий народ? Ніякої!
Я уже казав, і знову наголошу, народ на виборах погодився на роль безвольного вибирайла, тоді як має бути активним хазяїном, що диктує свої умови, боротися проти олігархату його ж зброєю - силою закону. Стаття 1 каже: «Україна правова держава», - чудово, використаємо це право Конституції. Будемо жити по закону, але не по олігархічному, показаному у Схемі 4, а потому закону який створить собі трудовий народ , за Схемою 5.
Юридично ніхто не заважає народу, обрати для себе не Іуд, що продаються за срібняки, а 450 чесних достойних людей, яким можна довіритися як собі самому. Голосуючи на виборах, обійти стороною олігархів і політиків, як показано у Схемі 5, і цим самим перетворити Політичну Раду, знову у Народну Раду, яка прийматиме Народні Закони.
Схема 5. Боротьба з олігархатом, Народними Законами.
Народ.
Політика Народна Рада.
Олігархат.
Крім цього, 450 представників народу, відмінять усі сучасні Політично – олігархічні Закони, які перетворили народ у дешевий робочий скот капіталізму - «ринок дешевої робочої сили». В «Правовій державі» олігархат буде вимушений підкоритися силі Народних Законів. Як автор скажу: якби навколо мене були люди нових поглядів, ми уже на перших виборах звільнилися б від аморальних виродків капіталізму.
Хочу попередити, не йдіть на провокації, швидкої перемоги не буває, герці під музику за чужі гроші, на мітингах та майданах, крім «Небесних сотень», нічого не дають. Воля, це особлива пані, яка облюбувала місце у розумі. Або вона є голові, або її немає. Зброєю, насильством Майдану її у голову не заженеш. Волю здобувають знаннями, «Рух за Владу Рад», має іти у школи, у вузи, на підприємства, створити телепередачу та газету, щоб виховати нове покоління духовно Вільних українців, які уміло користуючись виборами створять Радянську Україну, чи Козацьку Україну.
Написав Павло Землянин, за книгою «Вільна праця, це
економіка без прибутку». 20. ІІ. 2018 року, Катеринопіль.