Критичний нарис. Змалювання нужденного життя народу у повісті Матвія Лихобаби «Він спить на смітничку».
«Він спить на смітничку» - один з наймодерніших творів пожовтневої української літератури. Використовуючи калейдоскопічну палітру літературних барв, автор поринув у таку глибінь людської душі, у яку до нього пірнали лише Великий Кобздар, а у небратній москальській літературі – Достоєвський – автор «Ідіота», що не має ніякого значення. Бо Україна у нас єдина!!! Одна в нас мати, пісня, сонце одне… Слава Україні! Слава! Слава! Гурра!!!
Головний герой повісті – Чорний негр Джо. Народився і виріс він у Північно- Східному Сомалі. Сплять там на підлозі, вкриваючись нічними туманами тропіків. Але не треба винуватити Джо у його шовіністичних поглядах! Тим більше, що це не так, не сяк, а хряк!!!
Прилетів Джонатан Савулякнанариву (повне ім'я) в Україну без піджака і поплатився за це: бідоласі відрізали вуха та забрали розкладушку. Сердешний негр поплівся на смітничок. Не витримав лихої долі – заснув на купі гною, підсунувши замість подушки дохлого пса, який воняв. Попоїв тварючкою перед цим ситно. У Сомалі це національна їжа. І там, до речі, спеціально вирощують дохлятину. Як? Їх проблеми. Я не гурман. Я - рецензент! Зрозуміло?!! Падлюки! Закопаю у випадку чого!
Прокинувся Джо коли яскраво світило сонце, жирафи плювали зверху вниз, а купа гною посміхалася ласкавою посмішкою народного месника. І запитав чорнявий парубчина:
- А чи не занадто я чорнявий?
- Ні… - відповіли дуби.
- Не в коем случае, батенька, - почулося з мавзолею.
- Де сало?!, - заволала Горпина.
- Яке сало?, - посміхнувся сам до себе Джо.
- Матвію, та ти п’яний, як свиня!
Довго по селу блукали веселі байочки про те, як повісився старий Лихобаба після того, як взнав, що його дружина Горпина, з котрою він жив останні 20 років, виявилася негром на ймення Джо.
Останніми словами неборака були:
- Я гермафродит і антисеміт на додачу. Навіщо жити в такому екстазі.
Дійсно - навіщо?!!
ЕПІЛОГ
На поховання письменника зібрався гігантський натовп: негр Джо, дохлий пес і я, ваш покарний слуга Адольф Колобков.
P.S. В останній момент виявилось, що писавши цю дивину, її автор – Йосип Пчолкін-Майкін був п’яний, мов чіп, що і друкую тут я – нетверезий друкар Вася.
КОНЕЦЬ СВЯЗІ, ДУНЯ………