І
Мертві ниви, пробираюсь крізь степ, де згорілі хатини дахами упираються в небо. Третя ніч поспіль. Блакитне полум'я обхватило сосни; пожовклі, неначе від раку легенів. А я все йду і гадаю: чи варто то все забути? Третя ніч поспіль. Квіти виростають з під її волосся. Хвилі б'ються об камені, розбиваючи мою душу навпіл. Третя ніч поспіль; два дні до Водохреща. Чому люди не омивають тіло вогнем?
Третя ніч поспіль, а я йду і вкриваю білі плечі її від вітру, хижі дерева дивляться нам у слід, примружують очі, неначе нічого не бачать, неначе хочуть її у мене відняти.
ІІ
Журавлі бьють ключами у ворота піздньої осіні. В нашім краю це невидиме диво, все це вона - квітка поміж квіток, найкраща перлина у светрі кольору теплої мушлі.
Хай би її обступили дерева! Хай би корінням своїм затягли у хащі! Хай би кров її молоду і шалену остудили солені хвилі. Я її врятував би від спеки. Я її б врятував від дощу. Але, дівчино, що рве мені сердце, я покинув тебе назавжди, в темніх хащах спогадів і думок. Блукай ж тепер тут, неначе дібровою.
ІІІ
Незабаром настане холодна весна. Незабаром перші квіти визернуть з під земної тканини. Перший час вона буде сидіти одна, зазирати у вікна чужі та хатини.
І він також буде сидіти один, пити вже охоловшу каву. Всі думки, що він їх відкидав у смітник, знову стануть віршами. Грізні звуки божевільних гармат; він допиває каву у придорожнім кафе. Куди далі йти, якщо сердце застигло крізь нив? Якщо йти, то вже точно без неї.