ОСТАННІЙ МОНОЛОГ ВИСОЦЬКОГО (вільний переклад)
Ну, навіщо я ампулу цю зашиваю? -
Долетіти б туди, де Москва.
Доживаю, останні вже дні доживаю.
Вже мені сорок два, сорок два.
Ось прийму алкоголю смертельну я дозу,
Щоб аж серце в кисіль розвезлО.
Хто сказав, що Висоцький скотився на прозу,
І миттєва ця смерть хіба зло?
Я складав і співав не панам на догоду,
Щоб онук зрозумів не один,
Що в жорстокім сторіччі я славив свободу
До оцих нетверезих хвилин.
Я зіграв свою роль, і вистава вже друга.
Подивись в корінь ролі і гри:
Був я клапаном тільки для спуску напруги.
Нас в Росії таких раз-два-три.
Раз-два три - та й усе, і не треба багато.
Якщо чесно, доволі б і двух,
Щоб наситити люду голодне це стадо,
Дисидентів топити, як мух.
Я не хочу, щоб совість, вже сита, дрімала,
До ножа не тягнулась рука.
Я зіграв свою роль. А хіба цього мало?
І тепер з гри виходжу. Пока!
см. "Последний монолог Высоцкого" (Виктор Гин, http://www.stihi.ru/2018/01...)