«Ворожки» села Дусино,
Або про історію із життя «святих» та «нечистих»
В наш бурхливий час вже важко чимось здивувати пересічного громадянина. Кожного дня стільки сенсацій, що люди вже до усього звикли. Але є події, які не тільки кидаються в око, але і запам’ятовуються. Особливо, коли питання стосується нерухомого майна, яке можуть відібрати кмітливі сусіди чи то дуже розумні непорядні родичі.
Мова піде про Свалявський районний суд, на розгляді якого знаходиться цивільна справа. Судяться між собою родичі за дідівське та батьківське майно, по якому у минулі роки вже приймалося рішення і навіть Свалявським нотаріусом оформлено спадщину. Але от біда, в цій спадщині фігурують документи, які було видано померлій особі та відповідно цим небіжчиком і отримано, що ставить під сумнів усі попередні рішення судів. Саме тому редакція газети і вирішила вивчити це питання. Адже без святого апостола Петра, який випускав померлого з того світу для отримання довідки, обійтись не могло…
Термінове «відрядження»
Ця фантастична історія відбулася багато років тому. Її мені розповів дяк із села Дусино. З етичних міркувань я його ім’я називати не буду. Як би не численні подробиці, які вигадати важко, та подальші події, які збіглися з тим, що він розповів, то я б в них ніколи і не повірив.
Її суть полягає в тому, що в ніч з 14 на 15 червня 1988 року дяк Микола, не вгадавши час, – забув вдома годинник та на дворі було ще не темно, а грибів, як ніколи, – захопився і тому з кошарами, поглядаючи на повний місяць, що піднімався над горою, помаленьку шкутильгав додому.
Несподівано перед невеличкою галявиною над ним щось просвистіло. Спочатку він побачив тінь, а потім жіночу постать на мітлі.
Дяк Микола перехрестився та зашепотів «Отче наш». Але видіння не зникало, навпаки, на галявину, наче на літалосідалище, заходила на посадку інша нечисть.
– Відьми! – збагнув страшну істину Микола, перелякано хрестячись та ховаючись за кущем.
Тим часом відьми, притуливши до паркану кладовища мітли, поспішили до відносно свіжої могили.
Микола напружився, судорожно згадуючи, хто там похований і кого він із батюшкою відспівав.
– Дід Іван! Свят! Свят! – прошепотів Микола та сховався за кущем, спостерігаючи за нечистю.
Оточивши поховання, шість відьом почали витанцьовувати навколо нього, а потім і взагалі стрибати. До вух Миколи донеслись обривки якихось фраз, серед яких чітко розчув слова: «Великий… могутній… володар темряви. Закликаємо…».
В цей час над кладовищем загуркотіло, подув вітер, а з ним з лісу, в напрямку відьмачок, поповз густий туман. Згодом він накрив їх. Скрізь туман дяк побачив, як земля над могилою заворушилася, розверзлася і з неї повільно виплила труна.
Микола, кинувши кошари з грибами, прочитавши на поспіх сімнадцятий та п’ятидесяті псалми, та затиснувши в долоні хрестика, поповз на інший бік галявини, який був значно ближче до могили відомого в селі небіжчика.
За цей час туман погустішав. Відьом вже не було видно, тільки контури їхніх постатей. Одна із них, мабуть старша, щось говорила. Дяк прислухався.
– Сьогодні я отримала виклик…
Дяк зніяковів. За голосом він впізнав бабу Параску. Чемну прихожанку, яка так співала в церкві псалми, що аж дух захоплювало.
– Наш Володар передав мені послання-замовлення із майбутнього, – продовжила Параска. – Я бачила і їх розписки кров’ю… Нові служниці Володаря просять…
Микола сунув усім тілом вперед, але прізвища не розчув.
– Володар наказує провести обряд і доставити небіжчика завтра ранком в Дусинську сільську раду для отримання довідки на власність нерухомого майна…
Під тілом хруснула гілка.
– Хто ще тут?! – почувся тривожний голос баби Параски.
Микола втиснувся в землю і вже майже не дихав, рахуючи удари переляканого серця.
– То собака, – почувся ще один дуже знайомий голос. В ньому він впізнав бабу Василину, ще одну чемну прихожанку…
«Сама ти собака, вірніше сука! – подумав про себе Микола.
– Піди подивися!
У Миколи душа вмить втекла в п’яти. Рука, яка стискувала натільного хреста, змокла. Несподівано біля нього пробіг пес. Відьми, побачивши нічного волоцюгу, заспокоїлися. Микола передихнув, але зарано розслабився. В цей час над кладовищем знову загуркотіло. Туман закрутився дзиґою, центром якої була могила, щезаючи в ній. Згодом показався і місяць. Труни над могилою вже не було. Не було і відьом. Щезли і мітли, на яких вони прилетіли.
Микола протер очі. Все було без змін. Повернувшись за кошиками, він поспішив додому. Запаливши свічку, він до ранку молився перед образами. Наступного дня, перевіряючи бачене, пішов до могили Івана. Все було на місці. Земля за час після поховання діда трохи осіла. Не займаними лежали і вінки…
«Примарилось» – подумав дяк і, перехрестившись, поспішив до церкви.
Що відбувалося в селі Дусино, що на Свалявщині, 15 червня 1988 року, достеменно нікому не відомо. Чи приходив сам небіжчик до Дусинської сільської ради за довідкою про власність, якого на пару хвилин відпустив з того світу святий апостол Петро, чи це зробив той пес, якого, можливо, перетворили ворожки на постать небіжчика. А може то був фантом, гіпноз, чи усіх того дня затьмарило, достеменно не відомо. Але довідка небіжчику була видана, за яку він і розписався. Треба розуміти, що належним чином вона була зареєстрована і в журналі.
Слід зазначити, що на сьогодні в Свалявському районному суді є тільки ніким не завірена копія цієї довідки. Як кажуть досвідчені адвокати, юристи та самі судді, оригіналу творіння «нечистих» сил ніхто не бачив, бо він за сімома замками зберігається в спадковій справі у державній нотаріальній конторі Свалявського району, завідуюча якої, як подейкують в районі, як і секретарка Дусинської сільської ради, на короткій нозі з мітлами…
Це, мабуть, буде і все про життя «нечистих». Тепер перейду до життя «святих».
Із життя «святих»
В провадженні Свалявського районного суду знаходиться цивільна справа за позовом Івана Годі до виконавчого комітету Дусинської сільської ради Свалявського району, і Володимира Годі, Михайла Годі, третьої особи без самостійних вимог – Свалявської державної нотаріальної контори про захист права власності, визнання права власності на частину будинку та визнання недійсними і скасування довідки виконкому Дусинської сільради, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину за законом.
Спір іде за колишній колгоспний двір в селі Дусино по вулиці Миру, 165 (раніше без вулиці з номерами № 123, № 306), який було побудовано у 50-х роках минулого століття. Там проживав Годя Іван Андрійович, 1932 року народження, який був спочатку колгоспником, а потім в різні роки працював головою колгоспу імені Маяковського с. Дусино.
Відповідно до записів в погосподарській книзі за 1974-1976 роки, особовий рахунок № 309 Дусинської сільської ради, суспільна група дворогосподарства в селі Дусино № 306 належала до колгоспного двору. У 1974 році було присвоєно адресу Дусино № 306, а з 1986 року по теперішній час дворогосподарству надано номер 165 по вулиці Миру.
Список членів сім’ї вказаного колгоспного двору складався з Годя Андрія Юрійовича, Годя Івана Андрійовича, Годя Єлизавети Альбертівни, Годя Івана Івановича, Годя Андрія Івановича, Годя Петра Івановича.
Позивач Годя Іван Андрійович (18.12.1977 р. н.) фактично проживає з дня свого народження і по сьогоднішній день за вище вказаною адресою і тому ще неповнолітнім став членом колгоспного двору.
Усі указані родичі стали членами колгоспного двору, а, відповідно, набули право спільної сумісної власності на колгоспний двір згідно з діючим на той час законодавством, що підтверджується довідками та витягами із Свалявського архіву та свідками, які дали свої покази у суді.
Саме з цієї причини суд розглядає цей спір за законодавством УРСР. Письмової угоди або рішення суду між учасниками спільної сумісної власності на колгоспний двір, що передбачав би інший правовий режим для цього майна, немає.
Померлий у 2015 році Годя А.І., набувши право спільної сумісної власності на майно колишнього колгоспного двору, надав своєму сину – Годя І.А. – право використовувати і його майно для проживання.
Набувши це право, Годя І.А., відповідно до численних статей Цивільного кодексу України, як особа, яка має речове право на чуже майно, отримав і право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, включаючи звернення до суду з вимогою про заборону вчинення особами дій, які можуть порушувати його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню та подальшому відновленню становища, яке існувало до порушення.
Згідно з цивільним законодавством, яке діяло в УРСР на момент виникнення спірних правовідносин у 1987 році, у разі смерті члена колгоспного двору успадкування майна двору не відкривається.
Відповідно до записів в погосподарській книзі за 1986-1989 роки Дусинської сільради, головою сім’ї записано Годя Івана Андрійовича, група господарства – робітнича, а членами сім’ї записані Годя Є.А., Годя П.І., Годя М.Д, Годя В.П., загальна площа будинку 100 кв. м, а житлова 32 кв. м., сарай побудови 1957-1960 років.
З архівної копії погосподарської книги видно, що в записах, що стосується Годя Марії Дмитрівни та Годя Володимира Петровича, є наявні підчистки, що вказує на фальсифікацію документу, а прочитати внесені під їх даними записи неможливо.
На фальсифікацію погосподарської книги за 1986-1989 роки Дусинської сільради вказують також і записи погосподарських книг за 1986-1995 роки Березниківської сільської ради Свалявського району, де Годя (дівоче прізвище Андрела) Марія Дмитрівна та Годя Володимир Петрович записані, як члени дворогосподарства – колгоспного двору в селі Березники, № 588 Свалявського району.
На те, що Годя Петро Іванович проживав разом із Годя (Андрела) Марією Дмитрівною в селі Березники вказує і ощадна книжка, виписана на ім’я Годі Петра Івановича в селі Березники у 1989 році.
Свідок Пітра Ганна Михайлівна в суді підтвердила той факт, що Годя Петро Іванович та Годя (вона ж Андрела) Марія Дмитрівна та їх діти за час шлюбу з 1987 по 1995 роки в селі Дусино не проживали та не вели там господарство, а проживали в селі Березники.
Той факт, що будинок № 165 (раніше № 306) по вулиці Миру в селі Дусино був збудований до 1961 року, вказує і зображення на фото Годі І.А. біля будинку в жовтні 1961 року.
За таких обставин записи у погосподарській книзі Дусинської сільської ради по особовому рахунку № 167 дворогосподарства № 165 по вулиці Миру в селі Дусино за 1986-1989 роки є недійсними і не відповідають Вказівкам по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням СРСР від 12.05.1985 року за № 5-24-26, де зазначено, що будь-які підчистки та необумовлені текстовим записом виправлення в цих документах не допускаються. Всякі виправлення та перекреслення повинні бути обумовлені та завірені підписами голови або секретаря виконкому.
Хочу зауважити й те, що діюче на той час законодавство не передбачало подвійної реєстрації, чи то прописки, що свідчить про підробку запису в погосподарській книзі .
Як передбачає ст. 25 ЦК України, здатність мати цивільні права і обов’язки Годя І.А. припинилася в день його смерті 01.11.1987 року.
Відносини власності є вольовими тому, що без індивідуальних актів людської поведінки суспільні відносини виникнути не можуть. Право власності виникає в силу певних юридичних фактів, які іменуються підставами або способами виникнення права власності. Всі ці підстави діляться на первісні і похідні.
Для виникнення права власності на житловий будинок необхідно, щоб будинок був побудований на відведеній земельній ділянці, був затверджений відповідний проект, був даний відповідний дозвіл конкретним особам.
Містична довідка № 16
На цьому починається найцікавіше. Те, з чого я починав свою розповідь. Довідки про власність, виданої померлому.
Незважаючи на відсутність правоздатності Годя Івана Андрійовича у зв’язку з його смертю та відсутністю будівництва на відведеній земельній ділянці, без затвердженого відповідного проекту будівництва та дозволу на будівництво, без врахування правового режиму майна (колгоспний двір), більше ніж півроку з дня смерті власника, 15 червня 1988 року виконком Дусинської сільської ради видав Годя Івану Андрійовичу довідку № 16 про право особистої власності робітника або службовця на житловий будинок в селі Дусино.
Проте ні рішення виконкому Дусинської сільради про оформлення права власності на будинок, ні самого правовстановлюючого документу Годя І.А. за життя не отримував.
У п. 1 спірної довідки вказано: «В соответствии с записью в похозяйственной книге исполнительного комитета сельского Совета народных депутатов за № 167 ему принадлежит на праве личной собственности жилой дом (или часть его), расположенный на земельном участке к-за им. Маяковского Свалявского района, Закарпатской области размером 0,15 га кв. метров и находится в селе Дусино (без зазначення будь-якого номера та назви вулиці, – прим. автора.) Свалявского района Закарпатской области».
Саме тут і починають випливати усі нестиковки. Чи то відьми не допрацювали, чи були не обізнані – юридичного фаху було замало, а може гіпноз не спрацював, чи заморської капусти не вистачило...
В погосподарській книзі за № 167 виконкому про належність на праві особистої власності житлового будинку Годя І.А. в селі Дусино на земельній ділянці розміром 0,15 га та запис щодо права особистої власності на житловий будинок Годя Г.А відсутній. А реєстрова книга будинків, що належать окремим громадянам і колгоспним дворам на праві особистої власності в селі Дусино, у сільраді немає. І ніколи не велась…
Рішення виконкому Дусинської сільради № 21 від 15.06.1988 року «Про затвердження рішення загальних зборів членів колгоспу імені Маяковського № 2 від 08.05.1982 р.» в сільраді немає.
Документи Дусинської сільради за 1988 рік на зберігання в архівний відділ райдержадміністрації не передавалися.
А тепер про саму довідку, яку створили відьмаки та їхні покровителі.
Довідка виконкому Дусинської сільради № 16 від 15 червня 1988 року не відповідає ні формі, ні змісту, які ставляться до неї, відсутня гербова печатка сільради, не пронумерована і не прошнурована і не скріплена гербовою печаткою сільради, в ній зазначено неправдиві відомості, не прокреслені незаповнені рядки, вона навіть не надрукована на українській мові, як це було передбачено законодавством на той час.
Рішення колгоспу ім. Маяковського № 2 від 08.05.1982 року не відповідає викладеному у довідці змісту і не стосується це рішення Годя Г.А.
Рішення сільради № 21 від 15 червня 1988 року відсутнє як в сільраді, так і в архіві, що вказує на те, що таке не приймалося взагалі.
Не менш цікаве в цій історії є те, що свідок Терів Михайло Семенович в суді вказав на те, що секретарем Дусинської сільради та головою колгоспу ім. Маяковського в с. Дусино вказані у спірній довідці особи ніколи не працювали… Загалом, ксерокопія довідки № 16 від 15.06.1988 року вказує на те, що вона є фальшивою і що її виготовлено відносно недавно, на початку 21 століття, що легко встановить експертиза.
Знову маємо мертві душі. Хоч серіал про Дусинських відьмаків з Сваляви знімай. А враховуючи, що в цій історії з фальшуванням документів замішані не тільки державний нотаріус, а і деякі адвокати, то кримінальне «кіно» потягне не на одне покоління!
При умові, якщо така довідка № 16 видавалася і реально існує, то службові особи перевищили владні повноваження та грубо порушили постанову Ради Міністрів «Про порядок державного обліку житлового фонду», Закон Української РСР «Про державний нотаріат», «Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих», затверджену свого часу Наказом Міністерства юстиції УРСР.
Як наголошує одна із інструкцій, нотаріусом не приймаються документи для вчинення нотаріальних дій, в яких не можна прочитати все в них написане в первісному начертанні, як, наприклад, документи, залиті чорнилом, стерті та ін.;
– не зазначено місце проживання осіб;
– не прошнурований документ без гербової печатки;
– рішення органу опіки і піклування.
Право особистої власності громадян на житловий будинок може бути підтверджено:
– нотаріально посвідченим договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для спорудження індивідуального житлового будинку, договором про право забудови;
– нотаріально посвідченим договором свідоцтвом про право особистої власності, свідоцтвом про спадщину, договором про поділ будинку, рішенням суду, іншими, які ввійшли до Переліку правовстановлюючих документів, на яких має бути відмітка про реєстрацію у виконкомі;
– довідкою про склад майна та указанням усіх членів двору;
– рішенням виконкому, якщо будинок складає площу більше 80 кв. м.;
– наявністю письмової згоди всіх членів двору;
– рішення виконкому на землю;
– форми зразка заповнення довідки.
Але цими документами в цій історії про власність навіть і не пахне, а смердить протиправним і кримінальним посяганням на чуже майно за допомогою посадових осіб.
Але за сприянням ворожок, в тому числі з державних установ, факт підробки документів на померлого відбувся. Годя Івану Андрійовичу безпідставно, незаконно, як неправоздатній особі, яка померла 01.11.1987 року, виконкомом Дусинської сільської ради було видано довідку № 16 від 15 червня 1988 року.
Всім із здоровим глуздом зрозуміло, що мертвий в труні вже не може отримати ніякої довідки на власність. Але виходить, що «можна». І на це в Свалявському районі у нотаріусів якісь свої не зрозумілі бісівські інструкції та закони, якими вони успішно користуються, перевищуючи здоровий глузд та владні повноваження. Про це буде трохи нижче. (До речі, це далеко не перший і не останній випадок використання Свалявським державним нотаріусом недійсних документів у спадкових справах, – прим. автора).
Змова відьмаків
А далі було ще цікавіше. Майже за М.Гоголем. 18 червня 1988 року державний нотаріус Гуледза С.М. Свалявської державної нотаріальної контори, «ретельно» оглянувши довідку № 16, видану померлому на власність, видала свідоцтво про право власності Годя Габріелі Альбертівні, не дружині померлого, на ; частину в спільному сумісному майні, набутому подружжям за час шлюбу.
При цьому, як вбачається з архівних документів нотаріату, Годя Габріела Альбертівна до державного нотаріуса Гуледзи С.М. з заявою про видачу їй свідоцтва ніколи не зверталася. Тобто, без будь-якого волевиявлення державний нотаріус Свалявської держконтори видає всім, кому вона захоче, свідоцтва на право власності. А ви хто такі?.. Вона державний нотаріус, майже «смотряща» у Свалявському районі. Може все, що вона захоче, а ви судіться чи сходіть з розуму…
Як зазначається вище, підстав для виникнення права власності на будинок у неправоздатного Годя І.А. не було, як і його волевиявлення на набуття цього права.
У незаконній та безпідставній довідці виконкому № 16 вказано лише будинок без надвірної добудови – літньої кухні (чи добудови) та без зазначення вулиці Миру № 165. Але державний нотаріус Гуледза С.М. без будь-яких на те підстав внесла до свідоцтва про власність, виданого не дружині померлого Годя Єлизаветі Альбертівні, а Годя Габріелі Альбертівні, не лише відомості з недійсної та безпідставної довідки, а ще й свої власні необґрунтовані і неправдиві домисли: надвірну добудову (добудови – літня кухня) по вулиці Миру № 165, пославшись при цьому на запис, який нібито міститься у недійсній довідці № 16.
Ми не можемо доперти, що ж відбувалося цього дня з державним нотаріусом. Нібито не було в цей день сонячного та місячного затемнення, повного місяця, не літали «рейсові» килими з Югославії, але щось очі їй дуже затьмарило.
Чи, може, пані нотаріуску Дусинські відьмаки поплутали, чи вона в змові із ними?! Невже пані нотаріус не знала вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом від 31.10.1975 року № 45/5, і з цієї причини прийняла документ, викладений на двох і більше окремих аркушах, який не прошнуровано, не пронумеровано і кількість прошнурованих аркушів не завірена підписом службової особи та гербовою печаткою державної установи, підприємства і організації, колгоспу та іншої кооперативної і громадської організації, що видали документи.
Чому пані нотаріуска прийняла документи для вчинення нотаріальних дій, що не відповідали вимогам законодавства?
Чому пані Гуледза С.М. прийняла документи для вчинення нотаріальних дій без правовстановлюючих документів та їх реєстрації?
Чому державний нотаріус не витребувала ні довідки фінансового органу про відсутність заборгованості по податках, ні довідки інспекції державного страхування про відсутність заборгованості по обов’язковому окладному страхуванню?
Чому державний нотаріус не витребувала довідку про склад сім’ї померлого та дозвіл органу опіки і піклування на право опікуна укладати, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угод, якщо вони виходять за межі побутових?
Таким чином, державний нотаріус надала вірогідності неіснуючим фактам за наведених обставин.
Виникає цілком логічне запитання до державного нотаріуса Свалявської державної нотаріальної контори Гуледзи С.М.: чому ця вельмишановна пані 18 червня 1988 року на підставі незаконної довідки № 16 Дусинської сільської ради від 15 червня 1988 року с. Дусино, вулиця Миру № 165 та безпідставного внесення нею ж неправдивих даних видала та посвідчила свідоцтво про право на спадщину за законом в рівних частках не дружині Годя Габріелі Альбертівні, мешканці с. Дусино, вулиця Миру № 165 та його сину Годя Петру Івановичу, мешканцю с. Дусино, вулиця Миру № 165? Майно, на яке видано свідоцтво, складається з ; частини з відповідними до неї належними добудовами, що знаходиться в селі Дусино по вулиці Миру № 165.
Черговий раз державний нотаріус надала вірогідності неіснуючим фактам, які не існували на час видачі свідоцтва.
Шановні читачі та правоохоронні органи! Скільки ще часу буде продовжуватися таке свавілля?!! Революцію гідності ми здійснили, але гідність простої сільської людини до теперішнього часу можновладці не визнають. Доказом є наведена історія про отримання права власності небіжчиком.
В Дусинській сільській раді секретар умисно знищує документи суворої звітності (архівні погосподарські книги) і за це не несе ніякої юридичної відповідальності, умисно не надає інформації своїм виборцям на їх звернення щодо їх прав та інтересів.
Свалявська державна нотаріальна контора керується не законами, а «понятіями криміналітету», при цьому умисно не усуває допущені нею правопорушення щодо прав та інтересів громадян. Такі випадки у Свалявському районі є системними.
На підставі вище викладеного, прошу вважати цю публікацію, як заяву про злочин. Відповідно буде проінформовано Міністра юстиції України що до діяльності завідуючої державною нотаріальною конторою Свалявського району пані Гуледзи С.М., та відповідного реагування. Про що буде повідомлено читачів в подальших випусках газети.
Михайло Темнов,
голова ЗОО ВГО «Правозахист».
Від редакції. Коли готувався матеріал до друку, стало відомо, що в Свалявському районному суді неодноразово бачили осіб, дуже схожих на секретарку Дусинської сільської ради та завідуючу Свалявською нотаріальною конторою, які цікавилися цією справою.
В своєму оточенні секретарка Дусинської сільради не один раз наголошувала, що справа Годя І.А. програна, але він про це не знає.
Насторожує і поведінка судді, яка розглядає справу. Вона відхилила клопотання позивача про витребування із Дусинської сільської ради та огляду, як доказу, погосподарської книги з підчистками. До речі, голова села Дусино при огляді цієї погосподарської книги визнав, що в записі здійснено підтирання та допис. Але не за його каденції. Хто це міг зробити – йому не відомо.
Відхилила суддя і клопотання про витребування з архіву нотаріальної книги реєстрацій щодо спадкових справ Дусинської сільської ради за 1987-1988 роки для її огляду. Це б дозволило перевірити, чи пройшла реєстрацію в ті роки вказана спадкова справа та інші заяви. Чому? Може тому, що це викриє підробки певних осіб та відповідне кримінальне провадження проти них. Чи не вказує це на необ’єктивність та упередженість судді? Відповідь зрозуміла… Мабуть вже теж має мітлу. Якщо ще немає, то урочисто її подаруємо. «Стартер» придбає сама…