Сбились тесно у корыта - *
лузеры, но молодцы,
злы, бедны, но взглядом хитры,
малодушны, как птенцы.
Здесь и солнце нам не светит.
Жажду снег не утоляет,
Нас бежит упругий ветер,
потому что не мечтаем.
Боже! Свят ты иже крепок
Ведь ты есть? За что караешь
Малых сих, корней и веток
не имеют. Ты же знаешь.
Что ж, молчишь. К лицу Тебе ли,
Поспешать и суетиться.
Лишь метель, всплакнёт, как птица.
И укроет снегом белым.
* Этот стишок - одна из версий перевода моего старинного віршечка,
писаного некогда рідною мовою.
А вот и оригинал:
Товчемось біля макітри,
гультяї, ченці, невдахи,
злі, убогі, хижі, хитрі,
легкодухі, мов туптахи,
ніби й сонце нам не сяє,
й сніг не студить, пружний вітер
омине незграбну зграю,
спраглу, злиднілу, неситу.
Боже Святий, Кріпкий, Боже!
Ще єси? За що караєш
сих малих своїх? Негожих,
але рідних, й Ти се знаєш.
То ж мовчиш… Тобі личить
озиватись всує… тікмо
зле блукають тіні в вікнах.
Мерехтять різдвяні свічі.