Ми живемо в тілі Всесвіту.
Він - бузсмертний і ми - безсмертні.
Виринаємо з позачасся, пірнаємо у життя прожогом.
Забуваємо хто ми і звідки.
Свідки Великого Вибуху: нерожденні, невмирущі,
як все суще: у світі цьому, тому та посередині.
Нині і прісно. Повсякчас і поза часом.
Сом скидається, кола котяться до берегів,
а він поринає в свою яму.
Заривається в мул і засинає.
Хто має очі, той бачить.
Хто має слух, той чує.
А я з тобою ночую, мій сонячний янголе,
моя дитино. Нині і прісно:
в сині, батькові та святому дусі.
В пелені баби сина божого, Ганни.
На крилі Дракона, що несе Бібліотекаря Лі,
того, що у нас Івасик Телесик.
Тож ми стоїмо на промерзлому пероні.
І переписуємо Благу Звістку всоте,
цього разу українською.
Кожного разу живемо, як ніби вперше.
Ліворуч - янгол білий, праворуч - чорний
Ворон, той що крук, насправді - темносиній.
І такі ж крила у ворони, сороки, грача і галки,
але більшість людей цього не бачать,
бо в полоні слів та їх значень.
Нині час для пробудження, передбачень,
передслухання та вібрацій.
Ми зібралися тут для Симфонії.
Три в одному - інструмент, слухач і музика.
Зосередьмось на Серці:
воно дириґує.
Всесвіт любить тебе.
Ти чуєш?