Куди біжиш? До кого чи від чого?
Над морем олив'яні хмари. На хвилях сірі баранці.
Ми - бранці слів і образів, що їх вони родили.
Страшить незнане і нове?
Паралізує волю?
Кандиба Гриць сховався за кущем калини.
А на причілку гріються вужі.
Чужі ми в цьому світі, як не подивитись:
з усіх кутів - чужі, чужі, чужі.
Та байдуже, брати і сестри, зв'язків не розірвати:
ні сотні миль, ні тисячі парсеків
ніщо
для налаштованих сердець на спільну хвилю.
У тета-ритмі ми правимо молитву.
Одну на всіх. На всіх одну.
Без слів, без голосу.
На шепоті нейроннім.
Цю хвилю не спинити.
Бо час пробив, скрутився у клубочок.
І спить, як котик,
в Бога в пелені.
Ми - поза часом, поза простором.
Втомилась Майя.
Вклякла Калі-Юга,
немов стовпище соляний.
Почався дощ.
І може статися повіддя
І стовп розчиниться.
І сльози потечуть по репанім обличчі Геї.
І висохнуть. І буде нова Сіль Землі.
Гіркава трішки. Трішки солодава.
Не натрій-хлор, а щось відмінно інше.
Воно вже є.
І буде значно більше.
Амінь, Аміго.
Love you so much!