Людина звично похрестила лоба
Людина звикла до своїх негод
Людина мовчки попросила Бога
Щоб в її серце постукала Любов
Людина гірко подивилась в Небо
Журливо посміхнулася собі
Вона не знала що примхлива Доля
Несе до неї пестощі свої
Людина заспівала тихо пісню
Забуту пісню, про своє село
Їй стало легко, радісно і світло
Бо за спиною слухала Любов
Людина розгорнула Душі крила
Летіла пісня біліла височінь
Людина жила - бо вона Любила
І тільки так вона ще мае Жить!