Вловити хвилю.
Піймати оком кристалів сяйво
над оковидом
Доволі просто, якщо умієш.
Доволі легко, як маєш силу.
Хто приєднався - той причастився.
Родина наша
у позачасся
росте щомиті.
Та щохвилинно
любов струмує
з очей та пучок.
І тому, тому, тому ми не скажемо нікому
чому місимо солому в глину мокру на току
Чому тремо у макітрі: просо, мак, коноплі.
Чому робимо все так, ніби не тутешні
Лі літає неборак на Драконі над селом
Рак задкує у ставок, розкарячив клешні
Нам у лом
вам пояснити,
що причина не траві, не грибах чи кислоті
Просто, просто ми - живі.
Саме ті, що тут потрібні.
Він писав неквапно, густо. Ніби то були не слова, а гуаш.
Писав і бачив, чув, нюшив. Радів і плакав. Чарував і знімав уроки.
Від того текст виходив якоюсь сумішшю казки, дива та променистої правди,
від якої було водночас моторошно та радісно.
Текст забирав його у вир і поринав писар-читець в незвідану глибину,
щоб виринути на осяйну вежу, з якої видно так далеко, що здавалось не стачить
жодних нейронних сіток усе те вмістити.
Але якось воно помістилось згодом.
Бо те, що вгорі - те і внизу.
Славімо його!
Син Божий у нім народився.