З усього можна зробити зброю.
Убити легше, ніж врятувати від самогубства.
Ти прокидаєшся майже в полудень і йдеш варити каву в турці.
Вмикаєш запис великої мантри, що налаштовує всі чакри.
Чекаєш коли починає з'являтися пінка, вдихаєш п'янкий запах життя,
що давно зазіхнуло на Вічність.
Медитуєш на запахи_і_смаки, на звуки, на доторки,
на шумовиння крові та гру нейронів.
Він говорив з тобою колись, твій Невидимий Вчитель,
намагався зробити з тебе Воїна в отій позачасовій школі.
І що натомість?
Мир і спокій. Гра на скрипці та споглядання хвилі,
що котиться через космос і залишає легке ряботиння
в маленькім ставку на отому боці,
за Россю, на луках, обіч вільшини.
Він говорив з тобою, ти пильно слухав.
Не сумнівався, вірив, як та мала дитина.
Спина твоя розправлялась ніби довго притлумлена пружина.
Очі повнились глибиною, серце мудрістю, мозок грою.
Ти міг би стати тоді героєм, але зрозумів як раз вчасно,
що не можна обмежуватися жодною роллю.
І це прекрасно, що є воля, свобода робити, що заманеться.
Проста теорія - таємниця серця,
що відкривається золотим коючем:
Любов'ю.