Коли магія писала тобою впродовж майже двох років,
Коли ти витнув 108 прозових мініатюр та верлібрів
і сказав собі "Баста! Я виконав місію" і думав, що все закінчилось
і можна спочити і не писати більше, бо немає рації творити в країні,
де така мізерія читачів, а для твоїх текстів їх взагалі катма,
настав день, коли келих вина пробудив того, хто в тобі сидить,
і хоче говорити зі світом, а тому мусиш писати.
І ти відчуваєш, що занадто слабкий аби опиратися цьому
ірраціональному бажанню творити тексти.
І тоді ти кажеш тому своєму альтер-еґо:
"Добре, пиши. Я тебе неодмінно прочитаю. Потім. Не зараз"
Він ішов по лівому боці ріки.
Зустрів ватагу мисливців, готових убити кого завгодно.
Необережно пожартував. Піймав недвозначну погрозу
приєднатися до трупів на дні Росі
з каменюкою, притороченою до ніг іржавим дротом.
Пішов далі до очеретних ставків, до піщаних кар'єрів і мосту.
Перейшов його. Поспілкувався з рибалками.
Напрочуд мирними, майже такими, як грибники.
Погомонів трохи.
Зустрів жінку, що йшла на цвинтар відвідати недавно померлого чоловіка.
Виявилося, що вона знала його прадіда.
Але на кладовище він вкотре не зайшов.
І невідомо чи коли-небудь зайде.
Бо насправді у його світі усі живі:
прадід Григір, прабаба Оксана та їх син Сава.
А ще дядько Володь і тьотя Тося.
Так повелося, так сталося:
життя живе - у кожний момент ти здатен дістати
слайд або файл з цієї теки.
Живи, мій друже! Примножуй життя.
Пиши акварелі, знімай фільми.
Тисни змію дороги своїми МБТ або мартенсами.
Вона любить твій масаж.
Сонце світить завжди, навіть тоді коли ти не бачиш.
Тебе не вбили. Ти не помер. Ти народився в найкращому світі.
Живи вічно. Насправді це - твій вибір.
Це твоє - Дао.\
Магія. Дзен. Самадхі