Попередня частина: http://www.proza.ru/2017/11/23/80
“Іди в науку, любий сину,
нема у нас землі для всіх,
у рай приймають неписьменних,
хоча і в пеклі ждуть таких.
Я без письма ось обійшовся,
нехай тобі вже очі отворять” -
так безземельний козак Сава
став сина Гриця научать.
“Увічливим там треба бути,
теля хороше кілька ссе корів” -
отак напучувала мати,
“Росте і гладшає, то на заріз.”
Отак відповідав їй Грицько,
бував же гострий на язик,
“А щоб такий же був і меткий,
старанний до наук усіх.”
Бажання матері здійснилось:
син Сави – то Сковорода,
Григорієм він називався,
у кого філософські думи і слова.
Трактат про світ і людську природу,
у нього мудрі байки і вірші,
про захист козаків і селянства,
і слова мови струменять живі.
Вислови, сентенції й розмови
сподобатись чинушам не могли,
щоб не розводив він крамолу
і у село вертався назавжди.
І він пішов туди, де небо,
у інший вищий дивосвіт,
з життям, де мудрість слова,
таким залишиться повік!
Продовження: http://www.proza.ru/2017/12/12/157
6.12.2017.
Віршовано за оповіданням Тараса Франка
“Наш мислитель” із збірки
“У мандрівці століть.”
Картина із інтернету.