Хай не бентежить тебе знов
мій пізній цвіт, жоржинний,
бо не чекає він любов,
твою любов злочинну...
Там відцвітає дивний кущ,
що так радів до сонця,
він не пов*ється наче плющ,
щоб затулить віконце.
Він віддавав своє тепло
і квітів цвіт, і сполох,
щоб сяйво жИло і росло,
неначе в полі сонях.
Йому привітна благодать
цього хмільного ранку,
себе він може лиш віддать,
чекать десь біля ґанку .