ПРОСТИ МЕНЯ, МОЙ АНГЕЛ БЕЛОСНЕЖНЫЙ... (Антон Чехов, http://www.stihi.ru/2017/11/01/3)
Прости меня, мой ангел белоснежный,
Подруга дней моих и идеал мой нежный,
Что я, забыв любовь, стремглав туда бросаюсь,
Где смерти пасть... О, ужасаюсь!
В могильный склеп с груди горячей,
Убитый, раненый, лежачий,
Стремглав я падаю... Не плачь, прости,
Все птицы будут петь и розаны цвести
Над свежевырытой могилой,
Куда меня злой рок стремглав опустит.
Тогда поймешь, как я страдал,
Как я любил свой идеал...
Над ней стремглав взойдет моя идея
Во образе цветов, ландышей, роз приятных;
Тогда по повеленью таинств непонятных
Из гроба буду я вставать стремглав ночами
И, отравясь цветов благоуханьем,
Как чудной девицы лобзаньем,
Уйду обратно в гроб стремглав
С прослезненными глазами.
ПРОБАЧ МЕНЕ, МІЙ АНГЕЛ БІЛОСНІЖНИЙ... (вільний переклад П.Голубкова)
Прости, пробач мене, мій ангел білосніжний,
Днів моїх подруга і ідеал мій ніжний,
Що я, забувши про любов, туди кидаюся,
Де смерті паща вже чекає... О, жахаюся!
В могильний склеп, мабуть, з грудей таких гарячих,
Чи то поранений, чи вбитий вже, лежачий,
Я стрімко падаю... Не плач, пробач, прости,
Птахи співатимуть, трояндам ще цвісти
Над надто свіжою могилою в розпусті,
Куди мене злий рок мій вже опустить.
Тоді ти зрозумієш, як страждав,
Як я любив свій ідеал, і як жадав...
Над нею стрімголов зійде моя ідея
У виді квітів тих – троянд, конвалій милих;
Тоді наказом таїнств ще незрозумілих
З труни вставатиму ночами деінде я,
І, отруївшись квітів тих благоуханням,
Неначе чудної дівиці цілуванням,
Я стрімголов піду назад, в труни обійми,
Тільки з прослезненими наскрізь вже очима.