Якщо кохати, то вже до скону

Андрей Кд Лаврик
Якщо кохати, то вже до скону.
Якщо кохатися, то до ранку.
Мені б писати з тебе ікону
І кожну втілити забаганку.

Мені б зарадити всім напастям.
Забрати біль твій. Хоча б частину.
І обіймати, і звати Щастям.
І пригортати, немов дитину.

Ти посміхнешся – і сонце сяє.
Мов голос  долі – дзвінкий й невинний -
Твій сміх і зараз в мені лунає
Як спів довершений солов’їний.

Твій блиск очей та красу дівочу
Крізь вир життя пронесу – як мрію.
Бо це - єдине, чого я хочу.
І саме те, що я дійсно вмію.