У меня на работе приятель - очень симпатичный мужик. Он маляр. Очень хороший.
Старательный, аккуратный, тщательный... Недавно он был в отпуску, и ездил на родину.
Там он налаживал свой небольшой бизнес. Аграрно-торговый...
Утром за кофе он мне говорит:
- Володя, я знаю, что ты пишешь рассказы. Я читал. Мне понравились. Некоторые.
- Спасибо, - говорю.
- Я, вот, тоже хочу писать, но есть у меня много вопросов...
- Если смогу - готов ответить.
- Ты понимаешь, у меня очень много рассказов крутится в голове, но как это записать - не представляю!
- Ну, расскажи какой-нибудь для примера.
- Для примера? Вот, я, когда был в отпуске, привел мой брат двух тёлок вечером, и мы с ним трахали их всю ночь!
- Так. Ну?
- Как об этом рассказ написать?
- А о чем ты хочешь рассказать?
- Ну, как, о чем? О том, как мы их трахали.
- Ну, так и напиши. Но учти, что каждый рассказ должен содержать какую-то сверхзадачу!
- Это что?
- Ну, содержать какую-то высокую идею... Так учил великий Станиславский!
- Потрахать баб это не высокая идея?
- Нет, почему же... вполне заоблачная. Чего уж.
- Только я боюсь. А вдруг моя жена прочитает! Это ж скандал будет! Она ж меня сожрет!
- Ты умный мужик, а элементарного не понимаешь: пиши от третьего лица.
- Как это?
- Вроде, не вы с братом, а некие два приятеля... И имена этих девок поменяй: не Галя и Таня, а Надя и Марина... Пусть жена догадается! Ни за что!
- Она, зараза, догадается!
- Как?
- Как всегда...
- М-да. Тогда надо подумать... Действительно, сложный у тебя вариант.
- А вот, еще рассказ. Пришли к нам четыре тёлки.
- Э-э-э! Погоди! Давай я обдумаю, что делать с первым рассказом, потом перейдем к более сложным литературным формам...
===========================================================
Талантам треба допомогати
У мене на роботі приятель - дуже симпатичний мужик. Він маляр. Дуже хороший.
Старанний, справний, ретельний... Нещодавно він був у відпустці, і їздив на батьківщину.
Там він налагоджував свій невеликий бізнес. Аграрно-торговий...
Вранці за кавою він мені каже:
- Володя, я знаю, що ти пишеш оповідання. Я читав. Мені сподобалися. Деякі.
- Дякую, - кажу.
- Я, ось, теж хочу писати, але є у мене багато питань ...
- Якщо зможу - готовий відповісти.
- Ти розумієш, у мене дуже багато оповідань крутиться в голові, але як це записати - не уявляю!
- Ну, розкажи який-небудь для прикладу, - прошу я його.
- Для прикладу? Ось, я, коли був у відпустці, привів мій брат двох телиць ввечері, і ми їх трахали всю ніч!
- Так. Ну?
- Як про це оповідання написати?
- А про що ти хочеш розповісти?
- Ну, як, про що? Про те, як ми їх трахали.
- Ну, так і напиши. Але зваж на те, що кожна розповідь повинна містити якесь надзавдання!
- Це що?
- Ну, містити якусь високу ідею... Так навчав великий Станіславський!
- А хіба потрахать баб це не висока ідея?
- Ні, чому ж... цілком захмарна. Чого вже, - лякаюсь я загубити намір товариша.
- Тільки, Володя, я боюся. А раптом моя дружина прочитає! Це ж скандал буде! Вона ж мене зжере!
- Ти розумний мужик, а елементарного не тямиш: пиши від третьої особи, - ділюсь я з ним своїм великим досвідом.
- Як це?
- Начебто, не ви з братом, а якісь два приятеля... І імена цих дєвок поміняй: не Галя і Таня, а Надя і Марина... Нехай дружина здогадається! Нізащо!
- Вона, зараза, здогадається!
- Як?
- Як завжди...
- М-да. Тоді треба подумати ... Дійсно, складний у тебе варіант.
- А ось, ще розповідь. Прийшли до нас три класні дєвки, - на мого товариша зійшло натхнення!
- Е-е-е! Постривай! Давай я обдумаю, що робити з першим оповіданням, потім перейдемо до більш складних літературних форм...