Я до сих пір люблю свій край,
В якому змалечку зростала.
Це був дитинства мого рай,
Доки дорослою не стала.
Життя мене трясло, мов грушу.
Прийшлось багато бід пізнати.
Тепер лиш дякувати мушу
Тоиу, чому навчала мати.
Вона навчала люд любити
І не боятися роботи.
Щоб легше було в світі жити –
Звіряти кожні свої кроки.
Ото ж, з її благословіння
Зустріла старість я в любові.
Моє спокійне сьогодення –
Синів моїх щасливі долі.
Любов до мене їх – безмірна.
Це все я серцем відчуваю.
Ось тільки б в світі було мирно!
Других бажань тепер не маю…
Мені приснився знову край,
В якому змалечку зростала,
Мого дитинства світлий рай,
Де вперше я любов пізнала.