О, скільки світла в терпких небесах!
Зваблива осінь барвами розквітла,
Дитячим сміхом носить на руках,
Примружується, пеститься привітно,
Тріпочеться в злітаючих листках,
І шурхотить, і сипле, сипле, сипле...
Чарівна лань, помилуй, серця жаль!
Не захлинутись як духмяним вітром?
Копитцями каштани стукотять,
А лань все скаче індіанським літом!
І лиш надвечір – маревом печаль,
Немов жива, засяє, зблисне, зникне...
Лиш близькі зорі тихо мерехтять,
Тобі шепочуть загадкову пісню...