Что отдал другим – твое, что при себе оставил – пропало и для других, и для тебя.
И дух (мысли), и душа (чувства), и тело (практики) твои должны быть вместимы другими; а мысли, чувства и практики других – тобой. Тогда – недеформированное взаимодействие, гармоничная общественная связь (отношения), безупречная обратная связь. Любая система без обратной связи (с деформированными взаимодействием) обречена. Доживая и неживая – на разрушение. Живая, животная, социальная (культурная) – на гибель.
«Еще многое имею сказать вам, но вы теперь не можете вместить» (Н. Завет, Еванг. от Иоанна).
…Выход?
«Учиться, учиться, учиться».
***
У нас майже немає атеїстів (я, проживши майже 70 літ, знав одного: Є.К. Дулумана). У нас незлічено, – і я, мабуть-що, не виняток, – дотеїстів.
***
«Профессор зашел в аудиторию к будущим медикам и сказал:
– Прежде, чем я начну лекцию, я расскажу вам одну быль.
Был у меня в молодые годы друг. И мы оба были влюблены в одну девушку, и добивались ее взаимности. Моему другу повезло больше и она предпочла его. А я остался с носом. А у моего друга через некоторое время нос отвалился.
…Запишите тему сегодняшней нашей лекции: «Сифилис: природа, симптомы, клиника, способы лечения» /Быль/.
***
Троллинг – электронная форма диффамации.
***
Мережа, – як, втім, і ієрархія, – як спосіб організації, – сама по собі: ніяка. Ні хороша, і не погана; не добра і не зла; не корисна, і не шкідлива; не істинна і не хибна (брехлива); не красива, і не потворна.
Все залежить від вектора, – від спрямування та практичного втілення, – розвитку принципу мережевості: чи то від мережевості до мережива (рос.: узор); чи то від мережевості до тенет (рос.: паутина).
Ну, власне, як з будь-яким (без винятків щонайменших) обретінням культури (матеріальним, ідеальним, чуттєвим). Є творчість і є звиття. І відповідно – їх результати.
***
Спочатку – звиття. Потім – виття. Потім – тихо, – «і лише мертві з косами» обабіч шляху колишнього поступу земної цивілізації стоять…
Втім, хто ж про те і кому розповість…
Це – щодо нинішніх божевільних розпатякувань стосовно ймовірності «третьої світової війни»…
***
Де та грань (границя міри), що вона відділяє споживання від споживацтва?
Споживання – це своє - інше - себе виробництва, продукування та репродукування. В економічному вимірі – споживчих вартостей (матеріальних, духовних (ідеальних), чуттєвих.
У вимірі суто загально - філософському – це здійснювана діалектична суперечність: виробництво особистості, колективності та суспільності. Себто: індивідуалізація суспільного та усуспільнення індивідуального, – соціалізація, що її абсолютно невірно (та навіть безглуздо) зводити, редукувати до таких лише форм творення та відтворення (хоча й вкрай важливих, оскільки йдеться про найскладніший із видів продукування: продукування людини, людей, людства) як освіта та виховання. Виховання та освіта. Себто – педагогіка: освіта, що виховує, та виховання, що освічує. Ні, соціалізація – це і продукування/репродукування речей; продукування/репродукування ідей; продукування/репродукування людей (людини, людства). І, у випадку нормального здійснення цієї суперечності (та в її складі) бездоганне здійснення діалектичної суперечності опредметнення – розпредметнення (розпредметнення – опредметнення). І у одиничній (акт), і у загальній, і у всезагальній (загальнокультурній) формі.
Отож, будь-яка деформація вищезгаданих діалектико-суперечливих взаємодій, абсолютизація будь-якого їх складника (редукція взаємодії до впливу і його пасивного сприйняття; редукція учасників (суб’єктностей) даної взаємодії до (спочатку) просто суб’єктів, а потому (ще простіше) – до суб’єктів - об’єктів з чіткою фіксацією прерогатив. Де суб’єкт – активне начало, агент впливу; а зредукований до об’єкта суб’єкт – лише пасивний сприймач впливу ззовні (ступінь його свобод зводиться виключно до можливості «хекати», подібно до боксерської груші, сприймаючої зовнішні впливи: удари). У нього – три ступені «свободи»: стою з протягнутою рукою; стою з протягнутою душею, лежу з протягнутими ногами. Все. Це – субстантивна основа редукції (свідомого зведення) споживання до споживацтва.
Лапідарно те ж самісіньке, – сказане, – можна виразити наступним чином: якщо ти споживаєш більше, аніж продукуєш, ти існуєш за рахунок інших. За чужий рахунок. Відтак, ти не живеш, але «вмієш жити».
***
Потребление – производство.
Индивидуализация – обобществление.
Распредмечивание – опредмечивание.
Потенцирование – актуализация.
Экспликация – импликация.
Und so weiter…
***
«Мои родители в детстве запрещали мне читать лежа. Своим детям я разрешаю читать даже стоя на голове, но они все равно не читают» (Анекдот).
Вообще-то после хорошего анекдота положено смеятся. Иногда – ржать. Бывает – смех сквозь слезы…
Почему же от подобного (см. выше) начинает тошнить?
***
Сговор, заговор etc. – модус солидаризма. Солидаризм – превращенная форма солидарности.
***
Очамрілість від інтоксикації парадигмальністю… Очамрів, вчадів (рос.: угорел).
***
Амбівалентність (можливість практичного використання «з точністю до навпаки» будь-якого, без найменших винятків, обретіння культури: матеріального, духовного, чуттєвого) як акциденція передісторії.
***
Культура ответственности, – способности находить сущностные, истинные, адекватные способы практического решения всех возникающих вопросов, задач, проблем, вызовов, коллизий etc. есть свое-иное-себя культуры вопрошания, озадачивания, проблематизации etc. Только тогда имеет место быть осуществляющееся диалектическое противоречие, способ бытия культурного развития, способ бытия недеформированного социального взаимодействия: перманентного становления общественных отношений.
Недеформированных, сиречь сущих, – возникающих, развивающийся, разрешающихся, – именно как взаимодействие, а не как воздействие.
***
«…И ушли они по-добру, по-здорову, не дожидаясь физических замечаний» (Услышанное).
…Со стороны тех, кого пришли «облагодетельствовать».
***
Интеллигент есть персонифицированная действительность.
***
Большая, ухоженная харизма слуги народа как-то двусмысленно смотрится, – воспринимается, – на фоне изможденных харизм его господ – народа…
Ну, это очень мягко говоря: «двусмысленно»…
***
Жизнь: он/она любил/любила и страдал/страдала.
Умение жить: «он любил деньги и страдал от их недостатка» /И. Ильф, Е. Петров/.
***
К вопросу об идее «совпадение (единства, тождества) логики, диалектики и теории познания».
Было бы здесь: «и теории отражения» – вопросы бы остались, но меньше. Ну, или хотя бы: «теории познания и знания», или, что суть то же самое: «гносеологии и эпистемологии».
А так: вопросы остаются, и немало.
***
Ще пів-біди, коли, – з огляду на ніжний філософський вік, – майбутні МНСи та викладачі філософських дисциплін у вишах накладають на себе шари макіяжу (тут – головне, щоб почуття міри не зраджувало: макіяж він і є макіяж: гумовий макет сутності…).
А от якщо вже старі діди та баби «від філософії» пускаються у всі тяжкі: з різних спонук, причин та приводів: від завищених самооцінок до гіпертрофованого марнослав;я, від банальної (баналізованої) зради, до елементарного невігластва та непрофесіоналізму (адже подібний в якійсь мірі також покликаний його, – непрофесіоналізм, – маскувати, жити (жити?!) в режимі мімікрії, в світі перетворених форм etc.). А ще якщо за те «капає»…
Але ж «естетика», «естетика» таких «прозрінь», «підтяжок», «омолоджень», такого «філософського прозелітизму»…
***
В конвенціалізмі (дівоче прізвище паридигмальності) істина є не процесом і результатом наукової творчості, не результатом і продуктом здійснюваної діалектичної суперечності пізнання та знання, гносеології та епістемології, але процесом і продуктом «порозуміння між людьми, які здатні промовляти та діяти», себто – парадигмою, (Див.: Хабермас Ю. Інший шлях із філософії суб’єкта: альтернатива комунікативного та суб’єктоцентрованого розуму. – У кн. Філософський дискурс модерну).
Сухий залишок з подібної «развесистой словесистости»: «у кожного – своя істина».
Де тут закінчується довілля («я/ми так бачу») і починається свавілля?!
***
О хождениях философов «во власть».
Трижды ходил, – путешествовал с определенной целью, – в Сиракузы Платон. Увещевал местных тиранов… За малым не стал ростом ниже. На голову…
Один из евангелистов то ли сформулировал императив, то ли констатировал, как ему казалось, очевидное: «всякая власть – от Бога».
Гегелю приписывают оголтелую апологию прусской монархии и, ссылаются (уличая!) при этом как на подтверждение своего убогого, – личного, – уровня понимания бесподобного своей основательностью и универсальностью закона «все разумное – действительно, все действительное – разумное».
М. Хайдеггер тоже, вон: спел осанну, – говорят: негромко так, – современной ему … ну, словом, тоже власти…
…Плохо они уживаются, можно сказать: несовместимы – философия и власть.
***
«Шакал пришёл ко льву и говорит:
– Давай подеремся!
Лев на это и ухом не повел. Тогда шакал пригрозил:
– Я сейчас пойду и всем расскажу, что ты меня испугался.
Лев, зевнув, ответил:
– Пусть уж лучше глупые осудят меня за трусость, чем умные будут презирать за драку с шакалом» /Притча/.
***
Олігархічний консенсус – модус солідаризму. Солідаризм – перетворена форма солідарності.
***
«…Не двенадцать ли часов во дне? Кто ходит днем, тот не спотыкается. Потому что видит свет мира сего;
А кто ходит ночью, спотыкается, потому что нет света с ним» (Н. Завет, Еванг. от Иоанна).
***
К вопросу об упованиях на индивидуальное, – физиологическое, – бессмертие.
Род жив смертью индивида.
Не греет?
Ну, тогда из Книги книг:
«Истинно говорю вам: если пшеничное зерно, падши в землю, не умрет, то останется одно; а если умрет, то принесет много плода» (Н. Завет, Еванг. от Иоанна).
Можно было бы процитировать Г.В.Ф. Гегеля с его «ячменным зерном».
…Но лучше – не самых худших из молодых людей (из личного опыта):
Я: – А пшеничное зерно так же развивается?
Студент: «– Нет. Гегель сказал: ячменное».
***
Пока не изжита еще такая форма воровства, как плагиат, предлагаю считать (разумеется, в случае обнаружения, разоблачения etc. субъекта подобного воровства чужих мыслей, идей, открытий etc.) это – цитированием автора (пострадавшего, обворованного). И даже – выше цитирования: последнее спокойно можно «устроить», «организовать» etc. Интеллектуальное ворье – публика весьма рисковая – это отнюдь не «санитары леса». Они падалью не питаются…
Воруют что-то стоящее и путное: а за пустышку кто же рисковать станет? Репутацией, честью, карьерой, деньгами, свободой, наконец. Хотя за этот вид воровства, посадка вроде не предусмотрена. Заодно, хоть и моральная всего лишь – но компенсация обворованному. Обнесенному, т.е.
***
Человек – это мыслящее, чувствующее и практикующее существо, находящееся во взаимодействии, – общественных отношениях, – с такими же существами: бывшими, сущими актуально и будущими.
***
Філософія – всезагальний спосіб (алгоритм) імплікації безкінечної кінечності, визначеності, багатобарв;я. Науки часткові та загальні виконують роботу протилежну: роботу по експлікації всезагальності та загального, роботу по «розфарбовуванню контурних карт кольоровими олівцями»…