«...У цю ніч
У всьому величезному місті
Спить одна лише тінь
Синьої кішки,
Тінь кішки, що оповідає
Сумну історію людства...»
(Хагівара Сакутаро)
Сторінками книги століття-калічки,
Сторінками цього збірника фейлетонів,
Цього альманаху сумних анекдотів
Блукає синя кішка,
Що лишає сліди-плями
На початку кожного розділу,
На початку кожного зачину-реквієму
По нашому буттю справжньому.
Синя кішка розкаже сумну історію
Людства неотесаного дерев’яного
(А десь вогнище,
А десь Час-палій
Пожежу роздмухує,
А ми все будуємо
Хатки свої паперові,
Кораблики свої шкаралупові,
А ми все поливаємо
Корені людей-дерев
Давно посохлих).
Синя кішка сновида
Розкаже історію
Мишей-людисьок
Про звитяги їх сірі,
Про битви їх хвостаті,
Про королів їхніх волохатих
Зубатих та сиролюбних,
Про філософів шарудіння,
Про ораторів писклявих,
Про патріархів темної нірки,
Про інквізиторів комірчини.
А Місяць-дивак
Все слухає, все зазирає-кліпає
У ці хащі кипарисові,
Де плете свою розповідь
Синя кішка,
Яка на осінньому вітрі
Збирає каміння...