Стоїмо на березі. Сідає Сонце. Ось Меркурій з'явиться, за ним Зоря. Вкриє скоро ніч нас зоряним подолом. Підем рінню в затиш маяка.
Підігріємо вина. Скуштуєм марципанів. Я платівку Шуберта поставлю. Ти поставиш потім Queen. Оріон над скелями повисне. Блисне вогник сейнера здаля. Ми заллємо нас нічним життям по вінця. І пірнемо в медитацію, у рівновагу, в йогу.
На дорогу вийшов мій двійником в далекім світі. Там багато світла і тепла. Сіє зірка трохи більша сонця і куйовдить вітер рядовицю пальм чи, як їх там дерев. Вдалині на схилах сріблиться каміння. Хто я, де я і куди іду?
Фрагментарний розум. Кліпова свідомість. Час - дискретний. Неперервність - міф. Принцип Гайзенберґа вже давно не в мікросвіті. Котик Шредінгера на ослоні розпускає тета-хвилі, медитує, спить.
- І де ж тоді ми? В Матриці? У всесвітньому сонотеатрі?
- Ми це хто? Я і ти?
- Так.
- Я можу бути де завгодно. А де ти, маєш вирішувати сам.
- Як?
- Просто. Шляхом пробудження. Рахуй від семи до одного і виходь з трансу.
Ми учора вчилися писати танку. Потім в сон зайшли. як у театр. До світанку мандрували Всесвітом, літати на драконах, малювали акварелями майбутнє у минулім. Розважались, як могли. У сні поснули. От прокинулись. І де ми всі тепер?
- Дихай глибоко, рахуй удари серця. Слухай музику, вона не підведе.
Зараз спустимося вниз, у льох, зайдемо в ліфт і вгору. Мандрувати будем довго.
Ти готова?
- Так.