Сьогодні мені вперше за довгий час наснився сон.
Наснилося, що надворі зима, якийсь напівпокинутий хутір, деякі мої знайомі верштають навколо... Запам'яталося, що серез перехожих побачив Славіка Л., який іщов під ручку з якоюсь дівчиною. Я здивувався, що він тут, впіймав його за рукав, але він не звернув на мене ніякої уваги, і пішов далі, а я подивився йому услід, здвигнув плечима, і знов повернувся увагою до дівчини, яка була зі мною...
Дівчина... То окрема історія. Вона була немісцева. Чорнява, юна, мила... І закохана в мене по самі вуха. Вона так дивилася мені у вічі, так шукала мій погляд...
Я спершу не звернув на неї увагу: чи мало хто може на мене дивитися? Багато людей ходить навколо мене, багато хто дивиться. Багато хто підходить, у пошуках моєї уваги. Одному дорогу підкажи, другий питає котра година, третьому ще щось треба... Тому я не звернув на неї уваги спочатку. Звернув пізніше, коли зрозумів, що вона мене переслідує. Але не був готовий до такого повороту подій, тому розгубився, і не знав, що мені робити з цією малоліткою. Куди я, туди й вона...
Я по очам бачив, що вона страждала від моєї неуваги. І коли я дарував свою увагу іншому - вона страждала ще більше... Ревнувала.
Потім ми опинилися поруч, і я обійняв її за талію. Вона всміхнулася, і мені стало тепло від її посмішки. Далі пішли разом по засніженій дорозі. Потім оце надибав Славіка, хотів поговорити з ним, розпитати, що він тут робить - але він мене навіть не помітив, пішов далі собі зі своєю подругою. А моя чорнява дівчинка у чорній шубці з білим коміром - встигла образитися, що я її так несподівано покинув заради когось іншого. Але коли Славік отак повівся байдуже зі мною - то саме у цю мить ця дівчинка стала представляти для мене певну цінність... Її вірність - ось що мені потрібно було тепер понад усе.
Вона хотіла піти геть, але я впіймав її за рукав, і мені страшенно захотілося з нею мати усе, що зазвичай мають люди, коли вони удвох під ковдрою. Мені цього захотілося настільки сильно, і по її очах я зрозумів, що вона не проти - що здалося, ніби усе відбулося: настільки стало добре та затишно з нею...
Настільки стало добре, що я навіть не одразу усвідомив, коли прокинувся, що її поруч нема: бо здалося на секунду, що вона поруч, і притуляється голим стегном до мого стегна. Але коли зрозумів, що то був усього лише сон - то так захотілося, щоби вона втілилася... Що навіть закричав до Бога подумки: "Хай вона втілиться!"...
І стало сумно. Бо її нема поруч.
Згадалася Даночка... З нею так само було затишно. Але тільки Даночка балакуча, а ця дівчинка була мовчазною. Вона здебільшого говорила очима та почуттями... Вона так голосно і так тепло уміла говорити почуттями, що мені навіть дивно стало, ще уві сні. І саме це мене зачепило за живе, змусивши у моєму серці заворужитися комусь, про кого я не знав, що він у моєму серці досі був. Хтось маленький та живий... Я навіть не знав, що таке буває.
* * *
Я не знаю, що означає цей сон. І цього разу не хочу дивитися у сонники. Я тільки хочу, аби та чорнява дівчинка втілилася... І лежала зі мною поруч гола. І кохала мене настільки голосно, щоб у мене було враження, що у нас уже все відбулося, хоча насправді нічого не було, і навіть нічого не хочеться. Хочеться тільки притулитися, та мовчати, дихаючи оцим спокоєм та затишком...
04.09.2017, 06:46
Кар'яле
http://www.proza.ru/diary/libertustestis/2017-09-04