&&&
У всіх твоіх Жінок, Ден, очі сумні.
І я - не вийняток.
Ти наливаєш печаль, як у келихи розливають шампанське.
На кого схожа печаль в очах моіх?
На тебе, Ден.
Всі твоі Жінки, Ден, нещасні.
Після зустрічі з тобою, у грудях моіх Синя Птаха припинила співати.
Я народила іі не для тебе.
А я кохала іі з пташати.
Годувала.
Поіла.
Колисала.
Не для тебе, Ден.
Моя душа була для неі Раєм. Ще недавно. І так давно.
Ти постукав у двері - я відчинила.
Птаха перелякано затріпотіла крилами, прошепотіла:"Птахолов прийшов...".
А я... зраділа й повірила тобі, як дитина вірить дорослим.
Ти викосив сади мого Раю. Ти випалив землю дощенту - до чорних кратерів, які не загояться ніколи.
Ден! Любий! Я говорила тобі, що не вмію плавати. Ти обіцяв навчити.
Весла моі поламані.
Човен розбитий мій...
Руками гребу - а берегів не видно.
Всі твоі Жінки, Ден, самотні...
Переповнені тобою, мов ріки водою, впокорені нелюбов'ю.
Чогось чекають.
Листів.
Телефонних дзвінків.
Але жодній не озиваєшся щастям.
Маєш кого любити - ти любиш тільки себе, Ден.
У мене ж навіть і течіі немає.
Печаль у якій утопив мене, мов Маріанська западина - одинадцять тисяч метрів глибиною.
Воскресає із мертвих шатл "Челленджер", шлюзи відкриває для твоіх потопельниць...
Ден, подивися на мене.
Не помічаєш моєі відсутності. Бо я ніколи не оселялась у тобі - навіть не орендувала душу бодай на ніч.
Не потрібна вона мені без любові.
#МаріаннаШутко#